Аналіз системи маркетингових комунікацій на фармацевтичному ринку України

 

РОЗВИТОК СИСТЕМИ МАРКЕТИНГ- КОМУНІКАЦІЙ НА ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Опубліковано: Баєва О.В. Аналіз системи маркетингових комунікацій на фармацевтичному ринку України// В кн..:  Маркетинг і логістика в системі менеджменту. Тези доповідей 5 Міжнародної науково-практичної конференції. — Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004.- С.8-10.

       Одне з основних місць в системі маркетинг-комунікацій на фармацевтичному ринку України займає реклама лікарських засобів, принципи організації якої підпорядковані міжнародним засадам та  вітчизняній нормативно-правовій базі.

       Зважаючи на тенденцію збільшення кількості ятрогенних захворювань та запізнілих звертань до лікаря внаслідок самолікування за рекламою, Законом України “Про рекламу” заборонено розміщувати  в рекламі лікарських засобів відомості, які можуть створити враження, що при використанні препарату немає необхідності звертатись за консультацією до лікаря. Вищезазначений принцип має дотримуватись при всіх видах реклами фармацевтичних препаратів. Інші  організаційно-правові принципи реклами лікарських засобів обумовлені кваліфікаційними ознаками, в основу яких покладено канали збуту.

        За першою кваліфікаційною ознакою рекламна політика має формуватись в залежності від напрямку маркетингових комунікацій. Поділяють два напрями реклами : орієнтовану на безпосереднього споживача (пацієнта або його представника)  та на лікувально-профілактичні заклади  або лікарів, які  виступають посередником між виробником та споживачем рекламованої продукції. Останній напрям маркетинг-комунікацій не підпорядковується  Закону України “Про рекламу”, а визначається окремим наказом Міністерства охорони здоров’я України за № 117 від 10.06.1997 р.

        Друга класифікаційна ознака маркетинг-комунікацій на  фармацевтичному ринку орієнтована на рекламу рецептурних та безрецептурних лікарських засобів. Реклама рецептурних лікарських засобів орієнтована на посередників ( лікарів, лікувально-профілактичні установи), а не на безпосередніх споживачів. Нормативна база реклами рецептурних лікарських засобів передбачає необхідність надання інформації не тільки щодо фармакотерапевтичних властивостей препарату, але й протипоказань до застосування, можливих побічних ефектів.

        Незалежна Фармацевтична асоціація Європи ставить додаткові вимоги щодо реклами лікарських засобів: результати клінічних випробувань фармацевтичних препаратів мають бути опубліковані в спеціалізованих наукових та науково-практичних виданнях. При цьому, в рекламі необхідно наводити посилання на відповідні літературні джерела.

        Специфіка лікувально-профілактичної діяльності в Україні полягає у великій відносній частці як закладів, так і окремих лікарів, які поряд з лікувальною займаються і науково-дослідною роботою. Для лікаря-науковця реклама лікарського засобу, складена згідно вимог НФАЄ – це  надійне джерело інформації. З другого боку, сама по собі стаття в спеціалізованому науковому виданні – це теж один із методів комунікативного маркетингу, що позитивно впливає на продаж фармацевтичного препарату.

       Оскільки до групи рецептурних лікарських засобів  відносяться фармацевтичні препарати неконтрольоване вживання яких може викликати ускладнення або наносити шкоду здоров’я, їх реклама орієнтована на посередників і має обмежений перелік комунікативних каналів: наукові та науково-практичні видання; медичні симпозіуми, конференції та семінари; виступи представників від виробника продукції або посередника на лікарських конференціях, які регулярно проводяться в державних лікувально-профілактичних установах.

     Безпосередній споживач має отримувати інформацію стосовно використання рецептурних лікарських засобів від лікуючого лікаря, який в даному випадку виступає як посередник між споживачем та виробником продукції. Пропонуючи пацієнту той або інший лікарський засіб, лікар має дотримуватись принципу інформованої згоди, загальні засади якої задекларовані в ст.39  Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” та укладаються з Декларацією про права пацієнта, яка була проголошена 34-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю в 1981 році (Лісабон, Португалія). Згідно вищеназваних документів, лікар зобов’язаний надати інформацію пацієнту, у доступній для нього формі, відповідній до його освіти, не тільки щодо лікувального ефекту, проте й альтернативних методів лікування, включаючи ризик та потенціальні “плюси” та “мінуси” щодо  кожного  запропонованого лікарського засобу.

       Комунікаційний маркетинг на фармацевтичному ринку рецептурних лікарських засобів в якості посередників включає не тільки лікувально-профілактичні установи та лікарів, а ще цілу низку посередників, кількість яких залежить від структури каналів збуту. За структурою комунікаційні маркетингові канали можна поділити за наступними видами:

*  Виробник   Медичні заклади (Лікарі) Пацієнт

*  Виробник   Оптовий посередник         Медичні заклади (Лікарі)      Пацієнт

       За першою схемою виробники лікарських засобів доручають своїм торговим представникам відвідування медичних закладів або окремих лікарів, залишають їм зразки продукції, надають необхідну інформацію щодо застосування лікарського засобу. За цією схемою посередник ( міжлікарняні аптеки або мережа роздрібних аптек) має бути присутнім  в каналі збуту продукції, проте участі в комунікативному маркетингу рецептурних фармацевтичних препаратів  не приймає.

       За другою схемою, в якості оптового посередника можуть виступати крупні компанії дистриб’ютори, які отримують великі партії достатнього асортименту фармакологічної продукції від вітчизняних та іноземних виробників. На фармацевтичному ринку України плідно працюють Біокон, Гедеон Ріхтер-Укрфарм, Альба Україна та інші. Інформація від них  може поступати безпосередньо до медичних закладів або через оптових посередників, аптечні склади, власну роздрібну мережу торгово-оптових посередників. Тобто,  в другій схемі оптовий посередник є багатокомпонентним.

        Комунікативний маркетинг на фармацевтичному ринку безрецептурних лікарських засобів має специфічний характер, тобто фармацевтичні препарати не можуть бути предметом прямого продажу. До них не можна застосовувати такі методи як директ-маркетинг, телефон-маркетинг або продаж за оголошенням. Тому на  фармацевтичному ринку застосовують непрямий метод, який  полягає в поступовому просуванні лікарських засобів від виробника до пацієнта або його представника.

         В комунікативних каналах маркетингу безрецептурних лікарських засобів особливе інформаційне навантаження припадає на провізорів, які являють з’єднувальну ланку між виробником, посередником та споживачем. Вони не тільки забезпечують рекламу фармацевтичного препарату в аптеці, але й виконують певну роботу щодо зворотного зв’язку. Провізор виконує роль експерта при вивченні попиту на лікарський засіб, вимог щодо ціни, якості, методу споживання, періодичності, тривалості курсу, форми ( таблетований, розчин), категорії споживачів ( дорослі, діти) , а також узагальнює реакцію споживачів на нові лікарські засоби.

Рубрика: Медицинский менеджмент: книги, учебники, статьи | Добавить комментарий

СПЕЦИФІКА КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

УДК  614.2:338.24.021.8+ 614.2.001.73(4) + 681.3.07

 

Баєва О.В., доктор біологічних наук, професор

Міжрегіональна академія управління персоналом

СПЕЦИФІКА КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

      Проведено аналіз специфіки маркетингу в галузі охорони здоров’я та стан конкуренції на ринку медичних послуг  в умовах України. Досліджено чинники, які заважають розвитку конкуренції в галузі. Розглянуті міжнародні засади формування конкурентного тиску на ринку медичних послуг та медичного сервісу.

          Маркетинг в галузі охорони здоров’я складається з п’яти самостійних напрямів : маркетинг медичних послуг; маркетинг медикаментозних препаратів; маркетинг медичної техніки; маркетинг медичних  та біологічних технологій; маркетинг наукових медичних ідей.

         Підвищена увага до маркетингу медичних послуг обумовлена реформуванням системи охорони здоров’я, яке відбувається у більшості країн з розвинутою системою охорони здоров’я. Реформи в галузі були розпочаті у  80-х роках у зв’язку з економічним застоєм, який призвів до скорочення витрат в  галузі страхової медицини та збільшення питомої частки приватної медицини.

       Міжнародний досвід управління маркетингом медичних послуг звертає увагу на необхідність врахування специфіки галузі і доцільність його формування виходячи з принципу комплексного підходу, який включає вивчення та прогнозування ринку медичних послуг, розробку методів просування послуг на ринку, визначення ефективної цінової політики, систему інформаційного забезпечення, формування та підтримку іміджу медичної установи.

      В Україні прогнозується позитивна динаміка росту  споживчого попиту на медичні послуги, яка обумовлена загальним погіршенням  стану здоров’я населення, збільшенням народжуваності. В останні роки в суспільстві відмічається позитивна тенденція щодо іміджу здорової людини. Остання підвищує попит на профілактичні медичні послуги. Профілактичні послуги переважають в приватному секторі медико-санітарної допомоги. Щодо лікування, то тенденція спостерігається дещо інша. Опитування понад 2000 респондентів дозволили зробити висновок про існування двох факторів, що заважають звертанню потенційних пацієнтів та їх представників у приватні медичні установи: обмеженість в коштах і сумнів в якості приватної медичної допомоги. Останній пацієнти пояснюють  практикою призначення приватними лікарями необґрунтовано великої кількості діагностичних процедур і схильності до дорогих медичних технологій. Понад 73% опитуваних, при відсутності браку коштів, зволіли б звернутись в державну лікарню, додатково сплативши послуги лікаря та середнього медичного персоналу. Більшість з потенційних пацієнтів виявили бажання додатково сплачувати поліпшений медичний сервіс в державних лікарнях : спеціально обладнані палати; харчування; послуги доглядальниць та інше.

       Таким чином, аналіз ринку медичних послуг показує на специфічні особливості системи охорони здоров’я  України: підвищення захворюваності населення; достатній за якістю медичний сервіс у державних лікувально-профілактичних установах; недовіра населення  щодо якості  медичних послуг на  існуючому приватному ринку медичних послуг; відсутності системи соціального медичного страхування.

       Проблеми конкуренції на ринку медичних послуг в Україні  мають не тільки національні, але і   галузеві особливості. Ще в 1994 році Е.Тайсберг з співав. звернули увагу на специфіку конкуренції в галузі надання медичних послуг. Охорона здоров’я — це галузь з високим рівнем впровадження інновацій, проте незважаючи на успіхи конкуренції в справі впровадження нових медичних технологій, які значно підвищують якість медичної допомоги, їх вплив на зниження витрат є мінімальним. Система стимулів в галузі охорони здоров’я вступає в протиріччя з фундаментальними законами конкурентної боротьби. На ринку медичних послуг ціни можуть залишатись високими навіть за умов перенасиченої пропозиції, а технології дорого коштують навіть коли застосовуються повсюдно. Медичні заклади та лікарі не мають нестачі в пацієнтах навіть тоді коли вимагають явно непомірні ціни і не підвищують, а іноді навіть знижують  якість медичної допомоги. Тобто, можна  з упевненістю констатувати, що існуючи системи охорони здоров’я  самі створюють умови для непродуктивної конкуренції.

       Спільні проблеми на ринку медичних послуг при різних системах організації та фінансування галузі охорони здоров’я обумовлені специфікою конкурентних сил. Класична концепція стратегії конкуренції М.Портера  припускає, що сили які формують конкурентне середовище послуги та її конкурентні можливості об’єднуються в п’ять груп: конкурентні сили виробників аналогічної продукції; постачальники матеріалів та комплектуючих; покупці продукту або послуги; потенційні виробники аналогічної продукції; виробники продуктів-замінників. В умовах ринку медичних послуг виробник послуг рідко виступає єдиною командою, інтереси його членів можуть  не співпадати.

     В умовах страхової медицини багатофакторним є споживач медичної послуги. В більшості інших галузей споживач сам приймає рішення щодо покупки. В системі страхової медицини спостерігається багаторівневий споживач:

  • власники фірм, які купують медичне обслуговування для своїх співробітників;
  • непрямі клієнти (страхові компанії), які збирають страхові внески й сплачують роботу медичних закладів;
  • пацієнти, які отримують медичну допомогу.

        Тобто, рішення про покупку медичної послуги, її сплату та її споживання приймають різні категорії споживачів, які керуються різними інтересами. Інтереси споживача  медичних послуг суперечать інтересам надавача медичних послуг ( лікаря). Власник фірми зацікавлений в сплаті мінімальних страхових внесків за належне медичне обслуговування. Непрямий клієнт – в тому, щоб на лікування пацієнта було витрачено менше коштів, ніж сплачено у вигляді страхових внесків. Пацієнт, якого було застраховано, зацікавлений в отриманні якісного медичного обслуговування, незалежно від його вартості. Надавач медичних послуг зацікавлений в тому, щоб пацієнти отримали якнайбільший  об’єм медичних послуг. В ряді випадків конфлікт інтересів між платниками та споживачами спонукує перших виступати в ролі антагоніста  до пацієнта, якому потрібне високо вартісне лікування (Margois M.S.,Long S.Y.,1997).

      В умовах ринку медичних послуг, який формується в Україні, конкурентами мають виступати державний та приватний сектори охорони здоров’я. Невеликий відсоток потенційних пацієнтів, які мають фінансові можливості для звертання до приватної медичної допомоги, не спонукає  до пошуку шляхів скорочення витрат для розширення сегменту ринку. Більшість приватних медичних установ орієнтована на встановлення непомірно високих цін за медичні послуги та повну “розкрутку” своїх пацієнтів. Тому частка населення з середнім рівнем прибутку орієнтована на медичну допомогу в державній лікарні. Медична допомога в державній лікарні безкоштовна і пацієнт воліє сплатити безпосередньо лікуючому лікарю тільки за підвищену увагу до свого недугу. До того ж над керівником державного медичного закладу  гостро не стоїть проблема рентабельності і тому він не рекомендує лікарям призначати пацієнтам комплекс високо вартісних діагностичних заходів. Така система поза касової оплати медичних послуг гальмує формування ринку медичних послуг.

      Іншим чинником, що заважає розвитку конкуренції в галузі охорони здоров’я є нестача інформації про медичні послуги, які надають лікувально-профілактичні заклади. В більшості інших галузей є певні можливості в порівнянні якісних характеристик та цін на продукцію від різних виробників. В галузі надання медичних послуг результат залежить не тільки від призначеного лікування, але й індивідуальних особливостей організму, анамнезу захворювання, ступеню   розвитку захворювання та багатьох інших чинників. Відсутність точних та значимих показників про якість надання медичної допомоги утрудняє процес прийняття рішення. Ситуація ускладнюється і тим, що захворювання, за лікування яких кожен  ладен заплатити останні гроші, зустрічаються в житті не так часто. У здебільшого відсотку пацієнтів це захворювання з негативним прогнозом, наприклад ракова пухлина або інсульт. У більшості людей просто немає практичного досвіду з обрання якісної медичної допомоги.  Така відсутність порівняльної інформації в системі медичного обслуговування створює стимули для конкуренції, що лежать на поверхні: сучасне обладнання; високий рівень медичного сервісу; великий перелік медичних послуг; залучення лікарів з вченими ступенями та званнями; високі ціни.

       Лікарі – терапевти, державних і приватних лікувально-профілактичних установ, зіштовхуються із цілою системою зовнішньої мотивації для призначення своїм пацієнтам діагностичних процедур у приватних діагностичних центрах або  платних медичних послуг, які надаються державним медичним закладом. Окрім цього для лікаря існує система стимулів для призначення покупки певних медикаментозних засобів в певних аптеках. Вихід для української системи охорони здоров’я бачиться у підвищенні заробітної платні в державних лікувально-профілактичних закладах, хоча б до рівня середньої по республіці.

        Існує і інша причина пригнічення конкурентних позицій та  збільшення витрат в приватному секторі медичного обслуговування. Погроза постановки неправильного діагнозу або лікування, індивідуальних особливостей організму пацієнта, що можуть привести до виникнення ятрогенного захворювання або просто допущення лікарської помилки, привели до практики страхування медичної відповідальності. Страхування медичної відповідальності стало складовою при формуванні ціни на медичні послуги. З іншого боку, можливість бути притягнутим до судової відповідальності за лікарські помилки, приводить до варіанту “перестравочної” медицини, коли призначається занадто  велика кількість діагностичних процедур, консультацій у лікарів-спеціалістів, консиліумів. За даними R.A. Reynolds et.al. (1987) збільшення витрат за рахунок перестраховочної медицини перевищує один відсоток загальних затрат на охорону здоров’я.

      Конкуренція, яка зазвичай є могутнім механізмом підвищення якості та скорочення видатків, у системі охорони здоров’я може приводити до їх зростання. Проте, основна проблема заключається у перекрученій системі стимулів, яка дозволяє провайдерам, платникам та постачальникам медикаментозних засобів та медичного обладнання без бідно існувати в той час, коли крива затрат невтримно повзе нагору (М.Портер,2000).

     Таким чином, удосконалення організації системи охорони здоров’я, яка буде здатна посилити конкурентні відносини в галузі, має включати доступність системи інформації про можливі варіанти надання медичної допомоги, більш широкого впровадження в практичну медицину  міжнародного права пацієнта щодо інформованої згоди, за якої пацієнту повинна бути надана вся інформація про варіанти діагностики та лікування. Впровадження нових технологій та інновацій гарантує динамізм системі охорони здоров’я, що також забезпечити діючу конкуренцію в галузі.

Список використаної літератури:

  1. Портер М. Конкуренция: М.:Изд.дом “Вильямс”, 2000.-495 с.
  2. Айсберг Є.О., ПортерМ., Браун Г. Как активизировать конкуренцию в здравоохранении.-В кн..:  Конкуренция: М.:Изд.дом “Вильямс”, 2000.-495 с.
  3. Margois M.S.,Long S.Y. Federalism and health system reform// JAMA.- 1997.- Vol.278.- N.6.- P.514-517.
  4. Reynolds R.A., Rizzo J.A., Gonzalez M.L. The cost of Medical Professional Liability.-JAMA.-1987.-V.257.-P.2776-2781.

 

Опубліковано: Баєва О.В. Специфіка конкурентних відносин в галузі охорони здоров’я  В кн.: «Концептуальні засади формування менеджменту в Україні»: Зб.матер.Всеукраїнської наук.-практ.конф. – К.:  МАУП, 2006.-С.163-167.

Рубрика: Медицинский менеджмент: книги, учебники, статьи | Добавить комментарий

Аналіз соціально-економічного досвіду із запровадження страхової медицини

О.В. БАЄВА

АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ДОСВІДУ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ІЗ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ

         Реформування галузі охорони здоров’я – як основний чинник впровадження страхової медицини.  Перехід до ринкової економіки в країнах Центральної та Східної Європи певним чином позначився на галузі охорони здоров’я. Головним чином  це проявилось у набутті медичними установами рис самостійного господарюючого суб’єкту, зміні характеру її економічних зв’язків, формуванні конкурентного середовища на ринку медичних послуг. Цей час цілком правомірно можна охарактеризувати, як період реформування галузі охорони здоров’я .

         Труднощі у проведенні реформ в галузі охорони здоров’я  головним чином обумовлені тим, що період переходу до ринкової економіки супроводжувався економічним спадом, який сприяв суттєвому скороченню фінансових ресурсів, які виділялись на галузь. З іншого боку, за думкою Салман Р. Та Фигейраса Дж. (2000), одним з основним негативних чинників, які заважають проведенню реформ в галузі охорони здоров’я в країнах Центральної та Східної Європи, СНГ, є прихід до влади урядів, заснованих на слабких багатопартійних коаліціях та/або складних взаємовідносинах між президентом, парламентом і регіональними урядами. Зміна політичних інститутів обумовила заміну державних службовців на всіх рівнях політичного процесу. В тих країнах, де державні службовці не були звільнені, значно знизилась  ефективність їх роботи, оскільки на зміну минулої жорсткої ієрархії та партійної дисципліни прийшла інша, для багатьох незрозуміла культура прийняття управлінських рішень ( Wlodarczyk C., 1993).

          Негативним чинником при реформуванні охорони здоров’я може стати сліпе використання моделей реформ країн Західної Європи або Північної Америки, тільки за політичними  або ідеологічними вподобаннями, без врахування історичного досвіду, економічних ресурсів, необхідних для впровадження таких реформ. Прикладом для обґрунтування цієї тези може стати досвід реформування галузі охорони здоров’я в Російській Федерації. Реформа галузі була розпочата без ґрунтовного вивчення конкретних місцевих умов та достатнього рівня професійних знань, що позначилось на технічних можливостях управління реформою (Семенов В.Ю., 2002, Юркин Г.,2003).

         Основним стратегічним питанням реформування галузі охорони здоров’я був вибір моделі управління. В ряді країн  Центральної Європи приймалось “соломонове”  рішення про об’єднання елементів двох моделей, державної і ринкової, з впровадженням використання ринкових стимулів паралельно з існуванням державного сектору права володіння та управління об’єктами охорони здоров’я. Такий комбінований підхід відомий під кількома назвами: внутрішнього ринку ( Enthoven A.,1985 ); державної конкуренції (Saltman R.V.,1987); ринок установ охорони здоров’я або “квазіринок” ( Le Grand J. et.al.,1993).

        Основним елементом реформування галузі охорони здоров’я в багатьох країнах Центральної та Східної Європи є її реорганізація за рахунок децентралізації системи.  Основним негативним чинником централізованої системи охорони здоров’я є чутливість до політичного маніпулювання. Звичайно, що децентралізація автоматично цієї проблеми не знімає, проте можна сподіватись на підвищення ефективності медичного обслуговування, більш оптимального розподілу ресурсів, прискорення темпів впровадження сучасних біомедичних технологій.  В різних країнах Східної та Центральної Європи запроваджувались різні типи децентралізації галузі.

        В Польщі процес децентралізації проходив за типом адміністративної децентралізації або деконцентрації, який обумовив перерозподіл адміністративних обов’язків в рамках існуючої структури центрального уряду. За цією схемою на кілька нижчих рівнів передаються адміністративні, неполітичні повноваження, тобто такий процес є найменш радикальним, тому найбільш часто використовується як форма децентралізації. В результаті проведених в Польщі реформ  в галузі охорони здоров’я, влада провінцій (воєводств) набула значних прав. На перших етапах реформи воєводствам було надано прав у прийнятті рішень щодо планування, вирішення питань стосовно структури установ охорони здоров’я, розподілу ресурсів, виділених в рамках централізовано узгоджених бюджетів. Особа, відповідальна за організацію охорони здоров’я в воєводстві, обиралась  владою цього регіону (Goliniwska S et.al., 1995).  На другому етапі реформи галузі, поступово розпочався процес зміцнення органів влади на місцевому рівні. Спочатку органам влади у 28 містах були надані повноваження щодо управління установами охорони здоров’я.

       Таким чином, одним з найважливіших питань децентралізації є взаємовідношення між центральною та місцевими владами, рівнем установлюваної підзвітності. Із збільшенням рівня децентралізації, як правило, виникають труднощі з ефективного надання медичних послуг для великих груп населення. Варіантом для вирішення цієї проблеми може бути досвід децентралізації галузі охорони здоров’я Хорватії. В країні було прийнято рішення про передачу фінансових повноважень від місцевих органів влади національному фонду медичного страхування.  Враховуючи велику частку громадян з середнім та низьким рівнем доходу, уряд Хорватії вирішив відмовитись від швидких темпів приватизації. Поетапний та повільний процес приватизації торкався головним чином лікарів загальної практики і створював умови для конкуренції між суб’єктами надання медичних послуг,  обумовлював права пацієнта на вибір лікуючого лікаря та інформовану згоду (Oreskovic S.,1995).

       Крайньою формою децентралізації є процес повної приватизації, при якій проводиться передача функцій влади недержавній установі: комерційній фірмі або некомерційній добровільній організації. Досвід країн Центральної та Східної Європи базується на двох варіантах приватизації. Перший – обумовлює повну приватизацію установи, яка надає медичні послуги. Другий варіант ґрунтується на приватизації частини лікувально-профілактичної установи, тих її функцій, які пов’язані з медичним сервісом, технічним обслуговуванням лікувального процесу, технічним утриманням приміщень та інше.   До основної переваги приватизації відносять впровадження  ринкових стимулів, які сприяють підвищенню ефективності та якості управління лікувально-профілактичною установою ( Musgrove H., 1996).

        Чеська республіка почала процес приватизації в галузі охорони здоров’я з приватизації аптек. Палата фармацевтів Чехії продавала  відповідні ліцензії, з метою покращення доступу до медикаментозних препаратів та сприяння впливу на ціни ринкових відносин, зокрема конкуренції. Для покриття збитків на придбання фармакологічних препаратів, які призначали лікарі за рецептами, було створено систему обов’язкового медичного страхування. Позитивним елементом такої політики стала повна доступність ліків для населення республіки. Негативним – тенденція до закупки високо вартісних медикаментозних препаратів. Часто спостерігались випадки, коли лікар призначав дешевий препарат, а аптеки прагнули продати його дорогий аналог. Пацієнти за такою системою повинні були сплачувати різницю у вартості препарату (за даними ВООЗ, 2000).  Слід враховувати можливість ситуації, коли приватизація приводить до вторинної централізації. Наприклад, в Угорщині спостерігається тенденція до об’єднання приватних компаній з надання медичної допомоги, з метою набуття переваг, пов’язаних з великомасштабною діяльністю.

       Таким чином, аналіз досвіду реформ галузі охорони здоров’я, дозволяє зробити висновок про спільні проблеми, які викликані загальними тенденціями в пострадянських країнах. Реформи охорони здоров’я є складова частина більш масштабних структурних зусиль по реформуванню державних програм соціального забезпечення. В кожній країні слов’янського світу на процес реформування системи охорони здоров’я впливали політичні, ідеологічні, соціальні та економічні чинники. Застосування досвіду цих країн можливо тільки за умови врахування всіх зазначених вище чинників.

       Досвід країн Центральної та Східної Європи із запровадження системи страхового фінансування галузі охорони здоров’я.     Для фінансування галузі охорони здоров’я використовують 4 основні джерела: оподатковування; внески в систему соціального страхування; внески на добровільне медичне страхування; прямі платежі населення. Таким чином, джерела фінансування можна поділити за двома групами. Перша — заснована на обов’язкових, обумовлених законодавством,  джерелах фінансування, що припускають як соціальне медичне страхування, так в оподаткування. Друга – заснована на добровільних засадах, що припускають як добровільне страхування, так і прямі платежі. В Центральній та Східній Європі визначають п’ять категорій держав за ознакою переважного виду законодавчо встановленого механізму  фінансування галузі охорони здоров’я (Салтман Р.Б., Фигейрас Дж., 2000).

  1. Системи охорони здоров’я, засновані на моделі Бісмарка, в основі яких лежить принцип медичного страхування, з сформованою системою фінансування галузі.
  2. Системи охорони здоров’я, засновані на моделі Бісмарка, які знаходяться в перехідному періоді.
  3. Системи охорони здоров’я, засновані на моделі Беверіджа, в основу фінансування якої покладено надходження коштів з державного бюджету при сформованій системі фінансування.
  4. Системи охорони здоров’я, які знаходяться в перехідному періоді, обумовленому перетворенням з страхових у бюджетні системи.
  5. Системи охорони здоров’я, історично створені на моделі Семашко, які  недавно перетворили свої системи державного фінансування в переважно страхові системи або планують перехід від централізованого контролю до страхової системи. 

          До п’ятої категорії відносять системи охорони здоров’я таких країн Центральної та Східної Європи, як Бєларусь, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чеська республіка, Польща, Російська Федерація, Словакія, Словенія та минула югославська Республіка Македонія.

          Привабливість системи страхового фінансування для  постсоціалістичних країн  обумовлена її несхожістю з бюджетним фінансуванням  та спробою повернутись до тих моделей охорони здоров’я, які існували в цих країнах в минулому.  Обрання країнами такої системи фінансування також обумовлено можливістю індивідуального вибору  медичних послуг завдяки прямим внескам на медичне обслуговування. Такий вибір системи фінансування галузі підтримувався і професійними організаціями лікарів, яким вона обумовлювала високий рівень винагород.

 Не останнє місце при виборі моделі фінансування галузі охорони здоров’я займав досвід західноєвропейських держав, які фінансують галузь через ту чи іншу форму медичного страхування. Основним чинником, який обумовив цей вибір, було сподівання на те, що внески на соціальне страхування дозволять збільшити загальний об’єм коштів, які використовуються на медичне обслуговування.

        Досвід країн Центральної та Східної Європи дає можливість визначити загальні характеристики нових систем соціального страхування. Для систем фінансування галузі охорони здоров’я всіх країн властиві кілька спільних чинників: використання всіх коштів фондів медичного страхування тільки на фінансування галузі; додаткове бюджетне фінансування. Бюджетне фінансування, як правило, покриває витрати на медичне обслуговування громадян, які мають право на безоплатну медичну допомогу, медичну освіту, медичні дослідження, на утримання національних медичних науково-дослідних інститутів.

       Організаційна структура страхових фондів, державний контроль за їх діяльністю, ступінь участі роботодавців та робітників, пакети медичних послуг, які надаються, мають свої особливості в кожній постсоціалістичній країні.

        В більшості країн адміністративні органи та органи, які відповідають за медичне страхування, незважаючи на підживлення своїх ресурсів з державного бюджету, мають різну фінансову незалежність від державного бюджету на різних етапах перехідного періоду. Наприклад, в Чеській республіці та Словакії на початку реформи галузі, фінансування чинилося за рахунок державного бюджету, далі – поступово відокремлювалось від державного бюджету і проводилось через фонди медичного страхування. Проте, ці країни відрізняються за державним контролем фондів медичного страхування. В Чеській республіці Національна компанія медичного страхування та фонди медичного страхування мають статус приватних установ з державним фінансуванням, незалежним від державного контролю (За даними ВООЗ, 2000). Міністерства охорони здоров’я та фінансів  Словакії здійснюють державний контроль за діяльністю страхових компаній ( Skackova D. et.al., 1996).

        Досвід країн Центральної та Східної Європи із запровадження страхової медицини  вказує на різні варіанти організаційної структури страхового фінансування галузі. В Чеській республіці, Словакії та Словенії   були створені центральні “національні компанії медичного страхування” з відділеннями на місцевому рівні або спеціалізованими фондами страхування на випадок хвороби. В Чехії страхова компанія національного рівня є головним страхувальником населення, яка забезпечує страхування 83% населення. У Словакії, при подібній організаційній структурі страхова компанія національного рівня охоплює навіть 85% громадян. Національна компанія повинна забезпечувати контролюючу функцію за місцевими  страховими відділеннями (Нонко В., 2002).

       При проведенні реформи системи охорони здоров’я  всі  постсоціалістичні країні були орієнтовані на право громадянина на страхове забезпечення. Російська Федерація та Словакія при наданні громадянам права на страхове забезпечення орієнтуються на громадянство або місце проживання ( Юркин Г., 2000). А Чеська республіка в основу забезпечення такого права ставить наявність страхових внесків (Massaro T.A.,1994). Досвід цієї країни показав, що при орієнтації на страхові внески  важко обійняти медичним страхуванням все населення.

       Система страхового фінансування галузі охорони здоров’я орієнтована на отримання страхових внесків, які розподілені між роботодавцями та робітниками, можуть встановлюватись за фіксованою ставкою або залежати від доходу.  У більшості країн страхові внески за безробітних та пенсіонерів сплачують фонди страхування від безробіття і пенсійні фонди відповідно. Страхові ставки та коефіцієнти участі роботодавців та робітників знаходяться у веденні уряду і країни вельми відрізняються за цими показниками. В Чеській республіці та Словакії ставка страхового внеску  становить 13.5 при коефіцієнті участі роботодавців та робітників 66:33. Найменше тягар медичного страхування відчувають громадяни Російської Федерації, де рівень ставки внеску  встановить – 3.6, при співвідношенні участі роботодавців і робітників 100:1.

       Незалежно від ставки внеску, в країнах, де було запроваджено медичне страхування, спостерігається зростання надходжень на медичне обслуговування. Підвищується частка ВПП, яка виділяється на галузь охорони здоров’я.

       Всі постсоціалістичні країни Центральної та Східної Європи,  в перехідний період запровадження системи страхового фінансування галузі охорони здоров’я зазнали ряд труднощів, які доцільно враховувати  при реформуванні  цієї галузі в Україні.

       Фінансування галузі охорони здоров’я  при соціалізмі проводилось за рахунок державного бюджету. Запроваджували цей механізм  міністерства фінансів, які проводили збір податків, їх розподіл та контроль за використанням. Теоретично система страхової медицини обумовлює фінансування галузі без участі міністерства фінансів. На практиці країни з перехідною економікою зустрілись з дефіцитом фондів медичного страхування, який утворився через брак коштів у фондах, які субсидуються з державного бюджету ( наприклад,  пенсійного фонду). Тобто, міністерства фінансів приймають участь у фінансуванні медичного обслуговування, проте без права контролю за витратами. Наприклад, в Словакії та Чеській республіці, при впровадженні страхової медицини значно зросли витрати на галузь. А сам  частка ВПП, що розподіляється на галузь охорони здоров’я, зросла до 6.25% та 7.2% відповідно. Це привело до загострення відношень між фондами соціального страхування та міністерствами фінансів цих країн ( за даними ВООЗ, 2000).

       При впровадженні страхової медицини перед Хорватією, Чеською республікою та Словакією виникла проблема структурного дефіциту. Суть проблеми полягає в тому, що за певні верстви населення сплату внесків проводить уряд із податкових надходжень. Оплата внесків за пенсіонерів та безробітних  здійснюється  пенсійними фондами або фондами страхування від безробіття. Проте, витрати на медичне обслуговування цих громадян вище за трансферти, які отримують фонди медичного страхування. Таке становище приводить до дефіциту коштів, що тільки частково покриваються внесками тієї частки населення, яка сплачує медичне страхування.

       Перехідний період до страхової медицини показав, що страхове фінансування охорони здоров’я  більш обтяжливий, ніж припускали спочатку. Tragakes E. ( 1997) вважає, що до таких причин можна також віднести відсутність належного механізму державного регулювання діяльності страхових компаній; відсутність адекватної інформаційної технології; відсутність технічних знань в галузі страхового менеджменту, недостатній розвиток організаційної інфраструктури.

       Таким чином, враховуючи досвід країн Центральної та Східної Європи із запровадження системи страхового фінансування галузі охорони здоров’я, Україні необхідно розробити програму створення страхової медичної системи з урахуванням специфіки її існуючого стану. Для подолання труднощів перехідного періоду доцільно проводити поетапне збільшення державних асигнувань на галузь охорони здоров’я; впроваджувати ефективне їх використання та підвищення якості медичних послуг; розвивати систему платних медичних послуг; сприяти розвитку конкуренції в галузі.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Салман Р.Б., Фигейрас Дж. Реформы системы здравоохранения в Европе. М.: Гэотар Медицина, 2000.- 431 с.
  2. Wlodarczyk C. Expert network on health and health care financing strategies in countries of central and eastern Europe, or on the advantages of neighborly cooperation in health care reforms // Antidotum.-1993.- Suppl.- 1.-P.8-21.
  3. Семенов В.Ю. Некоторые итоги развития системы обязательного медицинского страхования в Российской Федерации// Здравоохранение Российской Федерации.-2002.- № 3.- С. 3-8.
  4. Юркин Г. Система обязательного медицинского страхования: проблемы функционирования и модернизации// Врач.- 2003.-№ 5.- С. 61-62.
  5. Enthoven A. Reflections on the Management of the NHS// London: Nuffield Provincial Hospitals Trust.-1985.
  6. Saltman R.B., von Otter C Revitalizing public health care systems. A proposal for public competition in Sweden//Health Policy.-1987.-V.7.- P.21-40.
  7. Le Grand J., Bartlett W. Quasi-markerts and Social Policy.-London: Macmillan.-1993
  8. Golinowska S., Tymowska K.  Poland// Private Markets in Health and Welfare. Oxford: Berg.-1995.
  9. Musgrove P. Public and Private Roles in Health.-Washington: World Bank, 1996.

10. Health care systems in transition. Czech republic.-Copenhagen: Reg.Off.Eur.2000.-18 р.

11.  Oreskovic S. The miracle of centralization// Eurohealth.-1995.-V. 1.- N.1.- P.25-26.

12. Skackova D.,Marshall T.  Health Care Systems  in Transition: Slovakia.-Copenhagen: WHO Regional Office for Europe, 1996.

13. Нонко В. Іноземний досвід медичного страхування //Главный врач.-2002.- № 4. – С. 42-44.

14. Юркин Г. Правовые основы обязательного медицинского страхования в России// Врач.-2000.-№ 5.-С.43-44.

15. Massaro T.A. Health system reform in the Czech Republic// JAMA.-1994.- V. 271.-N.23.- P.1870-1874.

16. Health care systems in transition. Slovakia.-Copenhagen: Reg. Off. Eur. 2000. — 72 р.

17. Tragakes E Health care reforms in the CCEE/NIS: issues of spending, health insurance and efficiency//Opportunities for the Future. Health Challenges in Central and Eastern Europe and the Newly Independent States; European Health Policy Conference.-Copenhagen,1994.- V.5.- P.55-74.

Опубліковано: Баєва О.В. Аналіз соціально-економічного досвіду із запровадження страхової медицини// Персонал.- 2007.- №3.- С.72-76.

Рубрика: Медицинский менеджмент: книги, учебники, статьи | Добавить комментарий

БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВЛАДИ Й ЛІДЕРСТВА. Стаття 1

О.В.БАЄВА

БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВЛАДИ Й ЛІДЕРСТВА. Стаття 1  

 

«Людина — найнезбагненіший для себе утвір природи».

Паскаль («Думки» 1661 г.)

Як для теорії, так і для практики менеджменту необхідно чітко усвідомлювати, що в людській поведінці обумовлено генетично, і піддається тільки частковій корекції, а що привноситься соціумом (етичні норми, виховання, тощо) і  піддається регулюванню.

Вивчення біологічних засад  лідерства можливе двома шляхами. Перший, з’ясування генетичних, нейрофізіологічних механізмів, які визначають різні аспекти поведінки людини. Другий, проведення аналогій між людським та тваринним світом.

Чи коректне використання надбань етології, психогенетики та нейрофізіології тварин для біоменеджменту?  Звичайно, що еволюція видів – це інструмент Бога для управління біологічними процесами на нашій планеті. Проте,  саме еволюції ми зобов’язані єдиними витоками з тваринним світом.

Останнє десятиріччя відзначено успіхами  у розшифровці геномів людини й ряду тварин. Порівнюючи геном людини з геномом миші, учені помітили наявність великої кількості гомологічних генів. В обох видах нараховується приблизно біля 30 тисячі генів. Для 99% генів миші є відповідні гомологічні  гени в людини. Більш того, значна частка генів людини й миші займають ділянки хромосом з ідентичними послідовностями генів. Результати порівняльного генного аналізу показали, що на протязі еволюції ссавців, лінії, які дали в кінцевому результаті людину та гризунів, розійшлися порівняно недавно – приблизно 75 млн. років потому [1,11].

Крім схожості геномів, у ссавців спостерігається значна подібність у будові мозку й організації нейрональних систем, які визначають різні аспекти поведінки. Порівняльний аналіз наведено на рис. 1. Існує значна кількість наукових досліджень, що свідчать про наявність спільних  нейроанатомічних

 Спільні генні механізми
 Спільні нейроанатомічні й нейрофізіологічні механізми
Подібність нейрональних систем, що визначають різні аспекти поведінки
 Спільні мотиваційні механізми
 Спільність деяких форм навчання

 

ряда

Рис. 1 Порівняльний аналіз біологічних регулятивних механізмів людини й ссавців

і нейрофізіологічних механізмів, які покладені в основу поведінки [14,15]. Подібність поведінкових механізмів проявляється й у схожості реакцій на фармацевтичні препарати. Це стосується речовин, які мають седативну дію, або нейтралізують тривожні стани й страх (транквілізатори), психостимулятори, тощо [1].

Людина й ссавці подібні за мотиваційними процесами. Базисні мотивації людини ( голод, спрага, страх, статева поведінка, тощо) характерні також для тварин.  Спільними для нас і для ссавців є низка форм навчання: звикання, умовно-рефлекторне навчання.

Порівнюючи поведінку людини і тварин, деякі  вчені припускають, що у людини зберігся той же тип взаємодії спадковості й середовища, який властивий тваринам. Вони вважають, що різниця в генах при народженні відбивається на всіх  сторонах життя людини, в тому числі й на духовному. А поведінка людини – це щось середнє між біологічно запрограмованим й соціально придбаним. Прибічники цієї точки зору вважають, що багато в соціальній поведінці людини є біологічно фіксованим, навіть такі якості особистості як інтелект, жертовність, альтруїзм – мають свої генетичні компоненти [2, 16].

Таким чином, порівняльний аналіз біологічних регулятивних механізмів у людини й ссавців свідчить про можливість застосування наукових досліджень, отриманих на тваринах, на людину та організації, які вона створює. До речі, існує ціла наука — тектологія, основна ідея якої полягає в ототожненні природних і суспільних явищ з організаційної точки зору.

 

Чи можна ототожнювати природні та суспільні явища? Основоположником тектології вважають А.Богданова. За А.Богдановим кожний елемент природи й суспільства необхідно розглядати як систему, для якої важливі як відносини між частинами, так і відносини цілого із зовнішнім середовищем. Закони, закономірності й принципи єдині для будь-яких об’єктів, і навіть різнорідні явища поєднуються між собою загальними структурними зв’язками й на основі загальних правил. А.Богданов писав, що шляхи стихійно-організаційної творчості природи й методи свідомої організаційної роботи людини можуть і повинні підлягати науковому узагальненню.

Усі члени організації ( “активності” за А.Богдановим) з більшим успіхом протистоять опору зовнішнього середовища, ніж кожний окремо, хоча б завдяки  взаємо підтримки .

Взаємопідтримка й взаємодопомога — ці дві якості у тваринному світі зустрічаються частіше в ситуаціях екстремальних, коли виду потрібно вижити або тварини мають зазнати додаткові навантаження.

Наприклад, в Антарктиді сімдесятиградусні морози часто супроводжуються сильним вітром. Для того щоб не замерзнути пінгвіни збираються до купи. У середині гурту температура сягає позитивних значень.  Тварини, які опинились із краю, стають спиною до вітру й піднімаючи крильця  створюють щільне кільце, що захищає інших від буревію й  холоду. Захищаючи свою „команду” вони ніколи не замерзають, тому що через певний час у групі починається відповідний рух: створюються коридори, через які змерзлі пінгвіни будуть протиснуті досередини й займуть для обігріву найкомфортніші місця, а їхнє місце  ззовні займуть наступні за чергою.

 Організована поведінка у тварин реалізується, як правило, через лідерство.  Якщо стаю рибок з акваріуму поділити на дві частини і оселити в два акваріуми, то в одному акваріумі рибки залишаться в зграї, в іншому розпливаються по всьому акваріуму. Там де лідер, ватажок, там і зграя.

Прикладом групового лідерства у тваринному світі може служити гусяча зграя. Плескаючи крилами кожний гусак створює додаткову піднімальну силу для наступного за ним у зграї гусака. Тому зграя здатна пролетіти більші відстані, ніж окремий птах. Якщо узагальнити ці спостереження на людей, то можна сказати, що люди, які діють в одному напрямку, швидше й легше досягають бажаних результатів. Їм допомагає ефект групового руху. Для гусячої зграї це ефект піднімальної сили, яка створюється птахом, який летить попереду.

Гусак, що вибився зі зграї, душе швидко починає розуміти важкість одинокого польоту й повертається  на своє місце в зграї. Таке місце в групі людині знайти важче. Проте люди в команді завжди бажають бути частиною об’єднання осіб, які прагнуть до загальної мети. Не випадково для створення єдиної команди потрібна єдина ціль. Для гусячої зграї це сезонно-кліматичне обґрунтування.

Коли гусак, що летить попереду, притомляється, він пересувається до хвоста зграї. Його місце займає інший птах. Ця практика відпрацьована на рівні інстинкту.

Гусаки із хвоста зграї кричать лідеру, спонукуючи його летіти швидше. Таким чином, „опозиція”   швидко забуває, що першому летіти важче. І гомін пташиної зграї, що розчулює людину, є не що інше  як ініціатива знизу щодо активізації виробничого процесу. А ми вважали, що ініціатива знизу це надбання японської моделі менеджменту.

Якщо гусак захворів або його було поранено й він не може летіти далі, то два інші птахи зі зграї залишаються разом із ним до того часу поки він не видужає або помре. Після цього гусаки або доганяють свою стаю або пристають до іншої. Такий механізм поведінки закріплений у птахів на рівні  безумовного рефлексу (інстинкту), а отже, обумовлений відповідними генними механізмами. Звичайно, шанси в птахів, які супроводжують хворого, долетіти до місця призначення зменшуються, проте загальна пристосовність популяції збільшується.

 

Механізм влади у тваринному світі. Свою організаційну діяльність лідер реалізує через владу. Влада проявляється як здатність впливати на поведінку інших, а сила — як ступінь влади, відношення залежності [7]. Інструментом  влади виступає ієрархія.

Згідно досліджень Лоренса без ієрархії не може розвиватись спільне впорядковане життя вищих тварин. Як правило, кожна тварина, що є членом відповідної групи, знає хто сильніше за неї, а хто слабкіше. Тому кожний може без боротьби відступити перед більш сильним. І вправі чекати такої ж поведінки від того, хто слабший за нього.

Підтримка складних ієрархічних відносин у групі, зграї – важливий фактор еволюції, оскільки зоосоціальний ранг тісно пов’язаний із репродуктивними функціями. У приматів високо ранговому самцю належать першочерговий доступ до їжі й самок [21].

Зграя має багато ієрархічних  рівнів. Переважна більшість тварин прагне підвищити свій  ранг. Напруга  у відносинах, вороже ставлення один до одного тим сильніше, чим ближче тварини знаходяться один від одного в ієрархічній драбині зграї. І навпаки, чим далі знаходяться тварини один від одного по „табелю о рангах” в зграї, тим  спостерігається менш вороже ставлення. Ватажок зграї може постійно  ворогувати з молодими та сильними самцями, що в перспективі можуть претендувати на його місце в зграї. Якщо мова йде про мавп,  то втрата лідерської позиції тягне за собою не зміну території проживання, а завоювання „гарему” лідера  [13].

З еволюційної точки зору зрозуміло, чому самець, що став лідером, у першу чергу, убиває дитинчат, що народились від його попередника. Проте, збереження  організаційного порядку в групі настільки важливо, що домінуючий самець – гамадрил здатен убити й власне дитинча, якщо той відволікає увагу групи й тим самим дестабілізує її [20]. Тобто, ієрархічна підпорядкованість сильніше за батьківський інстинкт.

Перед лідером та ватажком групи завжди стоїть завдання приборкання своїх молодих, сильних підлеглих, які мають біологічні задатки лідера   й бажають їх реалізувати.  В 70% випадків домінуючі миші атакують найближчих до них агресивних субдомінантів. Така лідерська поведінка зменшує кількість внутрішньо групових конфліктів між субдомінантами й стабілізує групу [9 ].

Що ж робити тварині з генотипом лідера, якщо лідер власної групи молодий і сильний? Вона не вміє маніпулювати, у неї  немає у  своєму арсеналі прийомів конкурентної боротьби, як у людини. Тому, як тільки з’являється нагода  високо рангові субдомінанти емігрують [9] або проводять регулярні напади на лідера та інших високо рангових самців. Такий досвід перемог і поразок у бійках із домінантами здатний трансформувати агресивну поведінку самців миші в підпорядкованість,  аж до розвитку депресивно подібних станів [ 8].

Стиль керівництва в мавп диктаторський. Проте, незважаючи на явний терор із боку лідера, мавпи  підкоряються та дуже рідко залишають зграю. Причин такої поведінки дві. Перша — зоосоціальна, друга — сугубо фізіологічна.

Згідно першої причини, мавпи залишаються в зграї, тому що „вкупі легше  й батька бити”, тобто легше протистояти зовнішній загрозі. У зграї мавпи краще захищені від хижаків і від позіхань інших представників даного виду на територію.

Зграя мавп являє собою єдину згуртовану бойову одиницю. За даними Яна Дембровського, коли в умовах лабораторних досліджень карали одну з мавп, вона видавала характерні звуки. Тієї ж миті до неї на виручку прямувала решта зграї. Звичайно, що головна роль у відбитті атаки покладалася на лідера [13].

Згідно другої причини,  більшість тварин підкоряється лідеру, тому що   їхній соціальний ранг обумовлений біологічно. Такі тварини мають відповідний тип вищої нервової діяльності й інших фізіологічних реакцій: невелику реактивність, невелику стресостійкість. Вони “вважають” себе добре влаштованими і захищеними, і рішення за них приймає хтось інший, і не потрібно летіти першим і витрачати “зайву” енергію. Тобто, вони досягли гармонії між власним фізіологічним статусом і зовнішнім оточенням.

 

Біологічні механізми соціального ранжування. Лідери й тварини, які мають пасивну стратегію різні не тільки за поведінкою. Поведінка не виникає сама по собі, вона має мати відповідне біологічне підгрунття, тобто бути закріплена на генному, регуляційному рівні.

Домінуючі тварини й тварини з нижчим соціальним рангом демонструють різні стратегії пристосування до зовнішнього оточення. А саме  в них відмічають  різний спектр фізіологічної  [3, 8 ], ендокринної [ 5,18] та імунологічної [3, 19] відповіді на екзогенні подразники. Ранговий статус тварини в групі є фактором, який модулює ефект фармацевтичних препаратів. Тобто, соціальний ранг особі – це не тільки етологічна проблема.

Початок наукових досліджень щодо фізіологічних реакцій домінантних особин сягає до робіт Уолтера Кеннона [6]. Ще в 1927 році було встановлено,  що  в екстремальній ситуації в  таких тварин активізується  симпатична нервова система, збільшується синтез  і виділення в кров адреналіну. Ці фізіологічні зміни приводять до запуску адаптивних реакцій і відповідного пристосування організму.

Більш пізні дослідження показали, що у тварин із пасивним стилем поведінки спостерігаються зовсім інші фізіологічні реакції у відповідь на пред’явлення організму екстремальних навантажень. У субординантних тварин (із низьким соціальним рангом ) генетично закріплена інша відповідь на стресові навантаження.  На відміну від домінантних особин, у їхніх організмах спостерігається переважна секреція кортикостероїдів, а не адреналіну [18]. Тобто, домінантні й підпорядковані особини мають різні фізіологічні  механізми відповіді на подразники, якими нагороджує їх зовнішнє оточення.

Таким чином, підручники з основ менеджменту, які вказують студентам, що серед основних якостей лідера та менеджера має бути стресостійкість, тобто витривалість організму до дії екстремальних навантажень, мають біологічний ценз.

Що ж відбувається, коли молодий самець із генотипом лідера проводить спроби щодо захоплення влади? Особливо важливу роль у переключенні поведінки від агресії до підлеглості і навпаки відіграють відділи головного мозку: мигдалина та нюхові цибулини, серотонінергічна система гіпоталамуса та дофамінергічна система середнього мозку.  Досвід перемог (як у лідера, так і претендента) активізує дофамінергічну систему, а досвід поразок змінює активність серотонін і нораднерегічної систем  [ 8]. У нереалізованого лідера після серії поразок відбуваються зміни в активності цих двох систем, що є значним кроком у напрямку  до депресивного стану. І взагалі, невдахи нікому ще не приносили щастя: ні собі, ні сім’ї, ні групі (організації).

У людини  регулятивні фізіологічні механізми не  дуже відрізняються від тих, що ми спостерігаємо у тварин. Тому, однією з основних задач менеджменту персоналу стає планування кар’єри як для лідерів, так і для тих, для кого більш фізіологічним має бути горизонтальний тип кар’єрного зростання.

 

Лідерами народжуються чи стають? Не погано було б, якби фахівці відділів управління персоналом, що опікуються плануванням кар’єри співробітників організації, розуміли, що матеріальна основа лідерства закладається ще до народження, у момент запліднення яйцеклітини. І ніколи не залежала від освіти,  стажу й досвіду роботи.

Це особиста, а може не тільки особиста трагедія, коли зовнішнє оточення висуває до людини вимоги, що суперечать її генотипу, її фізіологічному типу особистості. Така людина може на межі своїх можливостей непогано виконувати свої функціональні обов’язки, проте ніколи не стане реалізованою, самодостатньою, щасливою…

Гуру менеджменту цей фізіологічний атрибут  засвоїли через  власний досвід. Ось кілька цитат.

Лі Якокка відчуває, що лідер чимось відрізняється від інших: „Я думаю, що це — дуже сумне явище. Багато хто із цих людей, вийшовши на пенсію, просто гинуть. Вони вже звикли до стрімкого темпу життя, повного хвилювань і розпачливого ризику, великих удач і більших провалів. Потім вони раптово й різко міняють спосіб життя, грають у гольф, а обідати ходять додому. Я знавав чимало людей, які вмерли через кілька місяців після виходу у відставку. Звичайно, робота може вбити. Але вбити може також і неробство” [17].

Або модні сьогодні К. А.Нордстрем та Й. Риддерстралле „Бізнес у стилі фанк”: „Людина — це не развесний товар. Люди бувають різних видів і типів. Будь-який індивідуум своєрідний, відмінний від інших. І ми зіштовхуємося із цим щохвилини. Але для змін потрібний час. Автомобільній промисловості знадобилося майже 100 років, щоб зрозуміти, що жінка — це не чоловік меншого розміру” [10].

Засновник і директор канадського інституту стресу Ганс Сел’є розрізняв два типи людей. Перший тип «скакові коні» прекрасно почувають себе в стресовій ситуації, вони можуть бути щасливі тільки при швидкому, динамічному типі життя.  «Черепахам» для щастя потрібні спокій, тиша, сприятлива  обстановка — усе те, що наводило б нудьгу й було б нестерпно для людей, що належать до першого типу. Сам Сел’є у свій книзі «Від мрії до відкриття» пише, що  йому важко уявити собі більше катування, ніж бути змушеним валятися на пляжі й день у день нічого не робити [12].

Для лідера це принципово. Він має розуміти, що він фізіологічно інший, ніж його послідовники, тому до підлеглих не можна ставитись з тими вимогами, які висуваєш до себе. Це генетично, фізіологічно інші люди. Вони мають працювати в іншому ритмі, у них інші потреби й інші мотивації.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Александров А.А. Психогенетика.- СПб.: Питер, 2004.-192 с.
  2. Беляев Д.К. Проблемы биологии человека: генетические реальности и задачи синтеза социального и биологического// Природа.-1976.-№ 6.-С.27-31.
  3. Вековищева О.Ю., Звартау Э.Э Реактивность лабораторних мышей в фармакологичских тестах в зависимости от зоосоциального статуса // Эксприм.. и клин. Фармакология.- 1999.- Т. 62.-№ 1.-С.6-10.
  4. Жуков Д.А. Психогенетика стресса. СПб.: СПбЦНТИИ, 1997.- 176 с..
  5. Жуков Д.А., Вековищева О.Ю., Виноградова Е.П. Крысы с пасивной стратегией приспособления обладают средним, а не низшим социальным рангом// Журнал высшей нервной деятельности.- 2002.- Т. 52.- № 2.- С. 175-182.
  6. Кеннон В. Физиология эмоций. Телесные изменения при боли, голоде, страхе и ярости. Л.: Прибой, 1927.- 173 с.
  7. Колпаков В., Анісімов О. Лідерство – фактор суспільного розвитку//Персонал.- 2005.- № 9.- С. 66-73.
  8. Кудрявцева Н.Н. Агонистическое поведение: модель, експеримент, перспективы// Рос. физиол. журн. им. И.М.Сеченова.- 1999.-Т.85.-№ 1.- С.67-83
  9. Новиков С.Н. Экспериментальный анализ этолого-физиологических механизмов формирования иерархии у лабораторных мышей// автореф. дис…канд.биол.наук.Л., 1979

10. Нордстрем А.,  Риддерстралле  Й. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта //www.bolero.ru/cgi.din/basket.cgi/

11. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика.-М.:Аспект-Пресс, 1999

12.  Селье Г. От мечты к открытию.-М.: Прогресс, 1987.-368 с.

13.  Семенов С. Кто смел — тот и съел // Бизнес .- 2004.- № 48.- С. 78-81.

  1. 14.   Уилсон Р. А. Психология еволюции.- М.:ООО Издательский дом «Софія», 2005.-304 з.
  2. 15.   Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: В 3-х т. –М.:Мир, 1990

16.  Эфроимсон В.П. Родословная альтруизма// Новый мир.-1971.-№ 10.- С.54-59.

17.  Якокка Ли  Карьера менеджера // www.Management.com.ua

18.  Henry J.P. Biological basis of the stress response// Integr.Physiol.Behav./-1992.-V.27.- P. 66-83

19.  Kavelaars F., Heijnen C.J., Tennekes R Induvidual behavioral characteriatic of wild-type rats predict susceptibility to experimental autoimmune encephalomyelitis// Brain Behav.Immun/- 1999.-V.13.-N 4.- P.279-286.

20.  Rijksen H. Infant killing: A possible constequenct of a disputed leader role// Behavior.-1981.-Vol.78.-N.1/2.- P.238-268.

21.  Small M. Political animal// Sciences.-1990.- N.3/4.-P. 36-42

Опубліковано: Баєва О.В. Біологічні засади влади і лідерства. Початок // Персонал .- 2006.-№ 11.


О.В.БАЄВА

БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВЛАДИ Й ЛІДЕРСТВА

Стаття 2    

Еволюційна доцільність поведінкової розмаїтості. У практичному менеджменті існує правило: по виходу організації із кризового стану перше, що потрібно зробити раді директорів або власнику: звільнити кризис — менеджера. Тобто, відправити на ринок праці лідера, дякуючи якому, організація уникла банкрутства. Кажуть, що це закон джунглів сучасного бізнесу. У тому то й справа, що закон…

А закон свідчить, що для еволюційної стабільності виду потрібно мати кілька типів лідерів. З точки зору теорії еволюції, імпульсивний лідер підвищує виживання  й власне, і групи в тих випадках, коли рішення потрібно приймати негайно, а навколишнє середовище постійно змінюється. Самоконтроль стає еволюційно вигідним для більш тривалого виживання, у відносно постійному середовищі [7]. Тобто, ситуація навколо організації диктує який тип лідера потрібен їй саме сьогодні.

Поділ особин одного виду на домінантних та підпорядкованих забезпечує виду еволюційну стабільність, підвищує загальну пристосовність популяції. В залежності від змін зовнішнього середовища виживають або тварини з активним типом поведінки, або навпаки – особини, які обириють пасивний тип пристосування. Наприклад, до неконтрольованих та невизначених ситуацій краще пристосовуються тварини з пасивною, а не з активною стратегією поведінки  [5,6]. Тобто, в такій ситуації краще затаїтися в тихому містечку і не робити зайвих рухів, можливо пронесе. І не потрібно виходити на бій з величезним котом, якщо ти маленьке сіре мишенятко.

Поведінкова різноманітність у групі або зграї не обмежується тільки  зоосоціальними рангами. Згідно концепції „еволюційно-стабільної стратегії” Дж.Мейнарда Смітта між особинами одного виду можуть складатись такі відносини, які відповідають інтересам усіх членів групи. У кожній популяції є тварини з поведінковими стратегіями типу:

  • боротися до кінця з ризиком власної загибелі;
  • втечі від небезпеки; 
  • блефу. 

Це надає виду певну еволюційну стабільність.

На поведінку тварин суттєво впливає емоційний стан будь-якої особини із групи. Факторами, які впливають на поведінку тварини, виступають сигнали емоційного стану. Такими можуть виступати вокалізація, пахучі речовини, рухливе збудження партнера, тощо [8]. Це явище тримало назву емоційного резонансу. У дослідах Дж.Гріна в клітках у щурів було дві педалі. Якщо тварини натискували на важку педаль – вони отримували їжу. Натискування на легку педаль супроводжувалось не тільки подачею їжі, але й больовим подразненням іншого щура. 20% щурів, бачачи яких страждань вони задають своїм партнерам, переставали користуватись легкою педаллю для отримання їжі. Тобто, вони були чутливими до чужого болю. А що ж інші тварини? Вони переставали користуватись важкою педаллю тільки після того, як самі відчули дію електричного струму [15]. В 24% щурів виробити умовний рефлекс на уникнення криків болю партнерів взагалі не вдається. Тобто, більше 20% тварин є не чуттєвими до болю своїх партнерів [8].

А як поводять себе лідери, чи характерний для них ефект емоційного резонансу?

Так,  75% із домінантних тварин є чутливими до чужого болю й роблять усе, що від них залежить, щоб допомогти страждаючим. Такі щури навіть виходили у відкритий простір й перетаскували у небезпечне місце маленьких щурят, хоча така поведінка зменшувала їхню власну безпеку.  У цих же дослідах 100% тварин, що займали найнижче положення в груповій ієрархії не реагували на чужий біль. До речі, у домінантів чутливість до чужого болю супроводжувалась високою стресостійкістю до емоційного стресу [14]. Тобто, альтруїзм це теж лідерська риса.

За В. Ефроімсоном людина генетично визначена бути альтруїстом:”Незліченні мислителі кілька століть приходили до висновку щодо існування в людині якось начала, що змушує її….підніматись на боротьбу із злом, навіть при незначних шансах на перемогу, й тим самим визнавали у людини уроджене існуваня доброго начала… Останні десятки тисяч років еволюції створили якийсь комплекс спадкоємних етичних реакцій, придавлюємих ( проте все ж таки існуючих) в умовах крайніх, граничних, проте реалізуємих у нормальних умовах… Плем’я, позбавлене етичних інстинктів, мало, можливо так мало шансів залишити потомство, як плем’я одноногих, одноруких або однооких… породжувати справжній вибух переважного розмноження племені „альтруїстів” й інстинкти, які пізніше будуть названі альтруїстичними…Виникнувши на біологічній спадковій основі, ця природня сутність людини проявляється в якісно новій області – соціальній. Проте, одна соціальна структура може сприяти її прояву, а інша навпаки, придушувати й псувати”[12,13].

За  Л.М.Гумільовим  альтруїстична етика спостерігається  в стадних тварин, проте тільки у людини здобуває значення єдиного видозберігаючого фактору. Цей фактор завжди межує з егоістичною етикою, за якою особисте плюс сімейне стає вище за суспільне. Оскільки уподобання особистості й колективу часто збігаються, гострі колізії виникають рідко. З точки зору збереження людського аналогу видового таксону, тобто етносу, сполучення обох етичних концепцій створює оптимальну ситуацію. Функції розподілені. Альтруїсти захищають етнос як ціле, егоїсти – відтворюють його в потомстві. [ 4].

 

Психолого-фізіологічний та генетичний компоненти лідерства.  Навколишнє середовище висуває до лідера або домінантної особі ряд вимог. У першу чергу, щодо реактивності, тобто реакції організму на зміну будь-яких чинників зовнішнього середовища. Не менш важливою якістю для лідера виступає саморегуляція або самоконтроль при зіткненні з вимогами, які висуває навколишнє середовище. Такі реакції генетично обумовлені, тобто людина вже народжується зі схильністю до емоційної,  бурхливої реакції на навколишній світ, або стриманою, самоконтрольованою. Така схильність зберігається на протязі всього життя [11].

Найкраще особистісні характеристики описують наступні чинники. По-перше, це схильність до високої активності, перевага інтенсивної стимуляції, з тенденцією до ризику.

Другий чинник визначає наявність або відсутність диспозиції до відтворення негативних реакцій. Наприклад, реакції страху або досади, спалахів злоби або фрустрації.

Третій чинник пов’язаний зі здатністю керувати увагою та поведінкою, тобто „контролем, що вимагає зусилля волі”.

Як правило, лідери полюбляють ризик, не схильні хвилюватись через дрібниці, уміють фокусувати свою увагу й управляти поведінкою. Якщо людина не полюбляє ризик, схильна хвилюватись через дрібниці, проте може фокусувати свою увагу, то їй краще обрати кар’єру вченого, а не створювати власну справу [11].

Особистість може бути описана п’ятю базовими факторами [1,11]:

  • екстраверсії (позитивної емоційності), робиться оцінка інтроверсії/екстраверсії, товариськості/ нелюдимості, упевненості / сором’язливості;
  • невротизації ( негативної емоційності), з’ясовується рівень емоційної стабільності, пристосовності/ тривожності, залежності/незалежності;
  • здатності до згоди, оцінюються поступливість/ непоступливість, дружелюбність/байдужність до інших, слухняність/ворожість;
  • сумлінність;
  • відвертість, прямота, визначають легкість пристосування/ підпорядкованість, неслухняність/покірність.

Caspi до базових факторів відносить також відкритість до  нового досвіду.

Кожний із вищенаведених  психолого-фізіологічних чинників, що обумовлюються поведінкові реакції людини, мають своє представництво  в генах людини. Найбільш високі показники наслідування отримані для екстраверсії й відвертості. Для всіх показників значення вкладу зовнішнього оточення в розвиток базових якостей темпераменту було близьким до нуля [1]. Якщо певний набір цих характеристик визначає психотип людини, що має схильність до лідерства, то чи можна вважати, що схильність до влади підлягає наслідуванню?

Обробивши велику кількість історичної, генеалогічної та медичної інформації, Ефроімсон обґрунтував висновок, що геніями народжуються. Щоправда, у його гіпотезі геніальність розглядається як генна патологія, і має зв’язок з іншими генними захворюваннями. Ефроімсоном було встановлено, що  великі люди страждають подагрою в 100 разів частіше, ніж звичайні. Наприклад,  на подагру страждали Бісмарк, Кромвель, Олександр Македонський, Цезар. При описанні особистостей великий людей, що страждали на подагру, зазначають такі риси, як енергійність, завзятість, вони не знали відпочинку та поспіху у своїх справах. Для них були характерні залізна воля, хватка, наполегливість і систематичність, велика розумова та фізична працездатність [13]. Було висловлено припущення, що при подагрі спостерігається підвищений рівень сечової кислоти, який  чинить стимулюючу дію на нервову систему. Структура сечової кислоти близька до деяких психостимуляторів ( наприклад, кофеїну) [1].

У випадку з подагрою мова йде тільки про корелятивний зв’язок. Звичайно, що велика кількість великих людей не мали цього захворювання, і навпаки, переважна кількість хворих на подагру не мають лідерських якостей.

Інші спадкові хвороби зустрічаються у великих особистостей частіше. Це синдром Марфана та синдром Морриса. Вивчивши портрети та сімейні архіви  де Голля та Авраама Лінкольна, Ефроімсон установив діагноз -синдром Марфана. Вивчення Ефроімсоном біографії Жани д’Арк привело до іншого заочного діагнозу: синдром Морриса. Жінки, із цією рідкою спадковою хворобою, мають чоловічі якості. До речі, сьогодні перевірка на синдром Морриса входить до стандарту тестування для допуску до міжнародних спортивних змагань.

Проте, звичайно, для реалізації генотипу потрібні певні умови в зовнішньому середовищі. Тобто, комусь зовнішнє середовище надає шанс стати самим собою, а хтось вимушений до нього пристосовуватись. В останньому випадку мають місце лише зовнішні прояви – плід роботи інтелекту й насильства над природою[2].

Вплив зовнішнього середовища на реалізацію генотипу лідера. На людину й на всі інші організми біосфери впливають фізичні сили. Якщо  теплові або електромагнітні флуктуації  відчувається на рівні організмів, то біохімічні чинники піддаються опису тільки на популяційному рівні, за Л.М.Гумільовим – на рівні етносу. Ефект, що визивається варіаціями цієї енергії називається пасіонарністю.· Імпульс пасіонарності буває настільки сильним, що його носії – пасіонарії, не можуть заставити себе розрахувати наслідки своїх вчинків. Це дуже важлива обставина, вона вказує на те, що пасіонарність – це атрибут не свідомості, а підсвідомості, важлива ознака, що відбивається в специфіці конституції нервової діяльності [3]. До осіб, в яких пасіонарна напруга вище за інстинкт самозбереження відносять конкистадорів й землепроходців, поетів й єресіархів, ініцативних фігур як Цезар й Наполеон.

Звичайно не всі пасіонарії є лідерами. Л.М.Гумільов наводить як приклад Н’ютона. Він згаяв своє життя на вирішення двох кардинальних наукових проблем – створення механіки й тлумачення Апокаліпсису, тільки це його цікавило. Жінки в нього не було, багатства не скопив, нічим не цікавився, крім своїх ідей, жив дома з економкою й  працював. Коли король Англії КарлII зробив його пером, він, як сумлінна людина, ходив в парламент й був присутнім на всіх засіданнях. Проте, вимовив в парламенті тільки два слова:”Закройте шибку”. Тобто, це приклад пасіонарія, який не прагнув до лідерства, проте вів полеміку, дискутував, доказував свою правоту [4].

Пошуки фактів, що дають свідчення про вплив зовнішнього середовища на лідерські якості дали відносно мало свідчень. Доречно думати, що явище імпринтингу· все ж таки впливає на реалізацію генетично закладених особливостей характеру. Контур біовиживання запрограмований на рівні ДНК і орієнтує дитинча на пошук зони комфорту й безпеки навколо материнського організму. Якщо мати відсутня, замість неї буде імпринтований її близький замінник із навколишнього світу.

Класичний приклад із гусенятами, які не могли знайти матір-гуску після того, як  вилупилися з яйця. Дослідники замість гуски  показали гусенятам круглий м’яч і він  був імпринтований у мозку пташенят як мати. Гусенята вишукувались й крокували слідом за м’ячем.

         Тверде завдання цього контуру на рівні ДНК з’явилося біля 3-4 мільйонів років потому. У сучасної людини ця структура перебуває в стовбурі головного мозку й пов’язана з ендокринною й іншими життєво важливими системами організму [9].

Безумовно, імпринтинг закріплюється випадково — обставинами в момент імпринтнованої уразливості. У деяких тварин імпринтируется хоробрість, допитливість і прагнення до досліджень; в інших — боязкість, інфофобия ( страх непередбаченого) і замкнутість.

         На твердий імпринтований контур біовиживання накладається «більше м’яке» кондиціювання. Це дозволяє розширити периметр впливу чинників зовнішнього середовища від материнського тіла до границь зграї або племені.

         Кожна суспільна тварина має, на додаток до дарвінівського «інстинкту» (генетичної програми) самозбереження, інстинкт захисту генофонду. Це основа нашого людського альтруїзму, а суспільні тварини без цього інстинкту просто не можуть вижити. Дикі собаки (і вовки) гавкають, щоб попередити іншу зграю про наближення стороннього [9].

         Явище імпринтингу вказує на  існування потужних механізмів пластичності нервової системи, які здатні компенсувати навіть значні  генетичні дефекти.

         Наведемо приклад. Трайоном  було отримано дві лінії щурів:  bright – які швидко навчаються харчодобувній поведінці та dull – у яких ці показники значно гірші. Тварин тестували на  пошук їжі в лабіринті: перша лінія щурів дуже швидко запам’ятовувала повороти лабіринту й те в якому з них знаходиться смачний шматочок. Друга лінія – навіть при значних повторах, усе одно робила велику кількість помилок, тобто повертала на той шлях у лабіринті, де не було їжі. У цих лініях тварин була відмічена різниця  в характеристиках пам’яті: у щурів лінії bright швидше відбувається консолідація – зміцнення слідів пам’яті та переведення їх у стійку форму.

         Ф.Фогель та А.Мотульски був описаний  наступний експеримент із щурами ліній bright й dull. Щурів поділили на три групи, до кожної групи входили тварини ліній bright й dull. Усі групи тварин вирощували в різних умовах. Для однієї групи, створювалось  „збагачене” зовнішнє середовище – їх тримали в клітках великих за розмірами, з розмальованими стінами й великою кількістю іграшок: м’ячі, трапи, сходинки, тунелі, дзеркальця, тощо.  Другу групу вирощували в умовах звичайного віварію. Третю групу тримали в „збідненому” зовнішньому середовищі:клітки були малими за розмірами, з обмеженим  притоком зовнішніх подразників та з обмеженими можливостями для пошукової та дослідницької діяльності [10].

У дорослому віці тварини показували наступні показники пошукової діяльності. У контрольній, другій  групі, щури — лінії bright швидко знаходили їжу в лабіринті,на відміну від лінії dull. 

Цікаві результати в двох інших групах. У першій групі, зі збагаченим зовнішнім середовищем, усі тварини й  bright й dull показували однаково добрі результати, що значно перевищували показники контрольної групи. А всі тварини й bright й dull, що вирощувались в збідненому зовнішньому середовищі показували результати значно гірші, за контрольну, другу групу [10 ]. Тобто, генотипом обумовлені не тільки різні можливості організму, але й потужні механізми пластичності нервової системи.

Зміни в поведінкових можливостях щурів закріплювались на рівні клітин головного мозку. При вирощуванні тварин у збагаченому зовнішньому середовищі, уже через 25-30 днів виникають суттєві відмінності на рівні кори великих півкуль головного мозку: спостерігається більш товста кора великих півкуль, значно більші розміри нейронів, збільшується  кількість дендритів на самих нейронах. Збільшення кількості дендритів приводить до збільшення числа синапсів, що значно підвищує можливості нервової системи. Особливо важливий той факт, що потенціал пластичності нервової системи зберігається практично все життя. Досліди на дорослих тваринах дають подібні результати [1,10].

         Другим контуром, через який зовнішнє середовище впливає на поведінку є емоційно-територіальна система мозку. Вона  присутня у всіх хребетних і має  еволюційний вік від 500 мільйонів до мільярда років. У сучасної людини  ці функції координуються  таламусом — заднім або «старим мозком» і пов’язані з м’язами. Цей контур з’являється в кожного немовляти, коли матриця ДНК відправляє посланців-РНК для запуску процесу навчання прямостоянню й ходьбі. Навчання ходьбі, оволодіння гравітацією, подолання фізичних перешкод і освоєння політичного маніпулювання іншими людьми — усе це точки уразливості, у яких виникає імпринтування або важке кондиціювання. М’язи швидко програмуються на виконання силових функцій, знаходячи стійкі, довічні безумовні рефлекси [9].

         Залежно від подій навколишнього світу, сила та напрямок процесів, які відбуваються в місцях нейрологічної уразливості, можуть бути різними. Тому в ранній період життя саме імпрінтинг здатний відіграти суттєву роль у реалізації генотипу: цей контур визначить або сильну, домінуючу роль, або слабку, підлеглу роль у зграї. Статус у зграї або племені визначається на основі пре вербальної сигнальної системи, у якій ці м’язові рефлекси відіграють головну роль.

Щоб у цьому переконатися, зовсім не обов’язково відправлятися в джунглі з етологами: процес імпринтингу можна спостерігати в будь-якому пометі цуценят. У них дуже швидко визначається, хто буде домінувати, а хто — підкорятися.  Ніколи в одному пометі немає стовідсоткового лідерства або підпорядкування. Навіть, якщо в одній сім’ї є двоє дітей, дуже рідко обидва мають лідерські якості. Природа (Бог)  любить гармонію. Це в нашому менеджменті може існувати робоча група, яка складається з 5 осіб, четверо з яких мають лідерські  якості. При  такому розкладі керівнику завжди буде робота: і управління конфліктами, і неформальне лідерство. При цьому всі вони ще будуть вимагати від менеджера  демократичного стилю управління.

         Імпринтинг і кондиціювання, що відбуваються безпосередньо після народження, реалізують наступні наші риси: домінування й підпорядкування; упевненість  або сумнів у собі; сильне  або слабке его; високий або низький статус у зграї; віддача наказів або підпорядкування ним; «мораль панів» або «мораль рабів». У нас послідовно кондиціонується вміння перемикатися між цими рефлексами залежно від того, чи є статус людини, з яким ми спілкуємося, вище або нижче нашого [9].

          Таким чином, лідерство має біологічне підгрунття. Для його реалізації потрібні щонайменше дві умови: генотип і можливості для реалізації цього генотипу, які надає організму зовнішнє середовище в ранній період життя. Навчання й власний досвід, при відповідному біологічному  статусі, здатні створити  видатну особистість.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Александров А.А. Психогенетика.- СПб.: Питер, 2004.-192 с.
  2. Гольдман М. Генетика бизнеса. Генетические опыты на бизнес-объектах// Управление компанией.-2004.- № 1.- С.14-17.
  3. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. М.: «Институт ДИ-ДИК», 1997.- 544 с.
  4. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. М.: «Институт ДИ-ДИК», 1997.- 640 с.
  5. Жуков Д.А. Психогенетика стресса. СПб.: СПбЦНТИИ, 1997.- 176 с..
  6. Жуков Д.А., Вековищева О.Ю., Виноградова Е.П. Крысы с пасивной стратегией приспособления обладают средним, а не низшим социальным рангом// Журнал высшей нервной деятельности.- 2002.- Т. 52.- № 2.- С. 175-182.
  7. Мержанова Г.Х., Берг А.И. Выбор качества подкрепления, зависящего от времени задержки инструментальной реакции у кошек// Журнал высшей нервной деятельности.-1991.- Т. 41.- № 5.- С.948-954.
  8. Симонов П.В. Созидающий  мозг. М.:Наука, 1993.-109с.
  9. Уилсон Р. А. Психология еволюции.-М.:ООО Издательский дом «Софія», 2005.-304 з.
  10. Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: В 3-х т. –М.:Мир, 1990
  11. Фрэнкин Р. Мотивация поведения: биологические, когнитивные и социальные аспекты.- СПб.: Питер, 2003.-651 с.
  12. Эфроимсон В.П. Родословная альтруизма// Новый мир.-1971.-№ 10.- С.54-59.
  13. Эфроимсон В.П. Генетика этики и эстетики.-СПб., 1995
  14. Юматов Е.А., Мещерякова О.А. Прогнозирование устойчивости к эмоцинальному стрессу на основе индивидуального тестирования поведения// Журнал высшей нервной деятельности.-1990.- Т.40.-№3.-С. 575-580.
  15. Greene C. Altruistic behavior in the albino rats//Psychon.Sci.-1996.-Vol 14.-N1-P. 47-48.

 


  • · Пасіонарність – характерологічна домінанта, незворотній внутрішній порив ( осознаний, а частіше неосознаний) до діяльності, спрямованої на досягнення якої-небудь мети. Ця мета представляється пасіонарній особі іноді цініше за власне життя, а тим більше за життя та щастя сучасників й одноплемінників [ Гумільов]
  • · Імпринтинг – запуск поведінкової реакції у відповідь на стимул або комплекс факторів, що зустрічаються особині в критичні періоди життя.
  • Опубліковано: 
  1.  Баєва О.В. Біологічні засади влади і лідерства. Початок // Персонал .- 2006.-№ 11.
Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ  МЕНЕДЖМЕНТУ

Олена Баєва, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту МАУП

 

У книзі А.П.Панфілової «Игротехнический менеджмент» наводиться інформація про те, що при лекційній подачі матеріалу засвоюється не більш 20% інформації, у той час як у дискусійному навчанні – 75%, а в діловій грі – близько 90%. Упровадження і широке використання ділових ігор у ВНЗ дозволяє зменшити час, що відводиться на вивчення деяких дисциплін на 30-50% при більшій ефективності засвоєння навчального матеріалу. Процес навчання стає більш творчим, захоплюючим, тому що  інтерактивна  взаємодія змушує учасників ігрового процесу бути активними.

 На чому базується дана теза : на педагогічному досвіді? Або він є черговим новомодним винаходом? Або в його основі лежать інтегративні функції нервової системи людини?

         При виборі методу навчання викладач керується  як правило двома задачами: перша – матеріал має бути зрозумілий для студента; друга -  велика частина теоретичного матеріалу і практичних навичок повинні запам’ятатися й витягатися  з пам’яті через великий проміжок часу. В ідеалі  головний мозок студента має забезпечити доступ до отриманої інформації не тільки на іспиті або перевірці залишкових знань, але й в професійній діяльності, наприклад,  при ухваленні управлінського рішення. Насправді це не так просто.  Нагромадження, збереження й обробка інформації є найважливішою властивістю  центральної нервової системи людини.

 Фізіологічні основи пам’яті. У людській пам’яті відкладається лише незначна частина сприйманих явищ, ці явища у свою чергу являють собою невелику частину від інформації, що надходить через  сенсорні органи. Будь яка людина, і недбайливий студент і викладач, забуває велику частину з накопиченої інформації. Це цілком нормальне явище: загальна інформаційна ємність людського мозку складає приблизно 3 х 10  біт. При тривалості активного дня 16 годин за 70 років життя  людини загальне надходження інформації складає приблизно 3 Х 10  біт. Таким чином загальної інформаційної ємності головного мозку вистачає  для того, щоб зберігати 1% від загального потоку інформації, що протікає через свідомість людини [12]. Без добору інформації й  стирання  її з пам’яті людина була б буквально затоплена безперервним потоком даних. Результати цього були б такими ж катастрофічними, як і відсутність здатності до навчання й пам’яті [7].

         Сам процес нагромадження інформації і витяг її з пам’яті в людини відрізняється від пам’яті тварин або  від збереження інформації ЕОМ. Особливості пам’яті людини полягають у двох основних принципах.

Принцип перший. Короткий список не зв’язаних один з одним слів запам’ятати значно легше, ніж довгий. Тому, для того щоб запам’ятати номер мобільного телефону ми поділяємо інформацію про номер на менші складові. Тобто, збір інформації у головному мозку людини відрізняється від збереження інформації ЕОМ, при якому нагромадження даних продовжується доти, поки не вичерпається інформаційна ємність або комп’ютер зупинить свою роботу під впливом зовнішніх сил.

Принцип другий.  Головний мозок людини запам’ятовує не стільки подробиці, скільки загальні положення. Тобто, після прочитання даної статті ви запам’ятаєте  зміст, а  словесні формулювання  забудуться. При вийманні  інформації з пам’яті відбувається зворотний процес: спочатку пригадуються загальні положення, а потім із центрів мови  витягаються необхідні для їхнього вираження слова. [19].

Нагромадження слідів пам’яті відбувається  протягом двох стадій, що підрозділяють на коротко часову й довгострокову пам’ять. Якщо інформація, що зберігається в коротко часовій пам’яті (наприклад, почуте на лекції формулювання якого-небудь поняття) не передається в довгострокову пам’ять, то вона швидко стирається. Тільки в довгостроковій пам’яті інформація може довгостроково зберігатися в доступному для витягу вигляді. Відповідні сліди пам’яті, або енгограма, закріплюється щоразу, коли людина до неї повертається. Фіксація енгограми, у результаті якої імовірність забування тієї або іншої інформації стає усе меншою, називається консолідацією слідів пам’яті [7].

В даний час прийнято розрізняти сенсорну, первинну, вторинну й третинну пам’ять.

Сенсорна пам’ять. Кожному викладачеві, який має навіть незначний  лекційний досвід, відомо, що з метою підвищення запам’ятовування матеріалу потрібно не тільки словесно описати явище, але і записати цю інформацію на дошці. Протягом нетривалого часу  чуттєві сигнали (у нашому прикладі — зорова інформація) автоматично затримуються в сенсорній пам’яті, де відбувається їхній аналіз та оцінка. І надалі відбувається або забування інформації , або направлення її на подальшу обробку.  Перехід інформації з нестійкої сенсорної пам’яті в більш тривалу відбувається шляхом словесного кодування [10]. При записуванні інформації на дошці, демонстрації слайдів або малюнків на графопроекторі ми задіємо не тільки первинну, але і сенсорну пам’ять студента.

Первинна пам’ять відповідає за тимчасове збереження інформації, закодованої словесно. Ємність первинної пам’яті значно менше, ніж ємність сенсорної пам’яті. Інформація в первинній пам’яті зберігається в порядку її надходження. Забування в первинній пам’яті відбувається в результаті «витиснення» старої інформації новою. Оскільки обробка інформації в головному мозку відбувається безупинно, то тривалість збереження інформації у первинній пам’яті складає кілька секунд. Інформація не закодована у вигляді слів, не затримується в первинній пам’яті. Первинна пам’ять відповідає короткотерміновій пам’яті. Тобто, однократно почутий лекційний матеріал має великий шанс бути забутим уже через кілька секунд.

Перехід інформації з первинної пам’яті в більш тривалу вторинну пам’ять полегшується цілеспрямованим повторенням інформації, при якому вона циркулює по блоках первинної пам’яті. Імовірність переходу інформації у вторинну пам’ять залежить від тривалості й частоти повторень [7].

Вторинна пам’ять характеризується ємністю й тривалістю. Інформація, що перейшла у вторинну пам’ять може бути витягнута через великий проміжок часу [10].

У вторинній пам’яті інформація накопичується відповідно до її значимості. Саме тому одним з основних педагогічний прийомів при читанні лекцій є звертання уваги студентів на ключові слова. Великий акцент також робиться на повторення ключових моментів теми при закінченні лекції.

З погляду фізіології нервової системи зовсім не однаково  яким шляхом ішов студент до блискучої відповіді на іспиті.  Такій відповіді могло передувати два варіанти.  У першому варіанті це  регулярне відвідування лекцій,  систематична підготовка до семінарських і практичних занять, участь у цих заняттях, підготовка до іспиту. Тобто в даному випадку присутнє багаторазове повторення матеріалу. У другому випадку  — студент може за два дні вищербити матеріал і блискуче відповісти на іспиті. У цьому випадку реалізується теза : «Вивчив. Здав. Забув.». При необхідності, наприклад, при практичній діяльності, легше буде відбуватись витяг інформації з вторинної пам’яті в першому варіанті.

  І інший аспект. Фізіологи давно звернули увагу на те, що сприйняття інформації має активний характер. При багаторазових повтореннях, що не вносять нічого нового, спостерігається зниження уваги [3]. З особливою увагою людина сприймає те, що її близько торкається й хвилює. Відзначено різні електричні показники реакцій мозку  на індиферентні й емоціогенні слова [1].  Тому навчання й запам’ятовування відбуваються краще, якщо зв’язані з емоційною активністю [13,16,17]. Емоційний центр мозку (лімбічна система) здатний утягувати у функцію поруч розташований відділ головного мозку, відповідальний  за збереження інформації. Тому ми легше запам’ятаємо те, що зв’язано із сильними емоціями, будь те захват, цікавість, гнів або страх.

         Людина, що відчуває позитивні емоції легше створює «карти сприйняття», і вони виявляються більш якісними. Це значить, що ми легше і точніше згадуємо й осмислюємо досвід і ідеї [15]. Тобто, якщо студент буде активним учасником процесу навчання, він краще запам’ятає інформацію. На цьому принципі побудовані інтерактивні методи навчання.

Ці дослідження не «роблять підкоп» під традиційні лекції і семінарські заняття, але змушують нас використовувати в навчальному процесі різні прийоми й методи, що активізують увагу студента. Можна, звичайно, додержуватися рекомендацій доктора психології Гарвардського університету Вірджинії Н.Квинн, що радить  студентам для зосередження уваги вести конспект і свідомо докладати зусиль до того, щоб слухати уважно. Викладачам – читаючи лекцію енергійно жестикулювати й ходити по аудиторії, а не стояти нерухомо за кафедрою, використовувати такі методи залучення уваги як контраст, повтор і новизна [2].

Можна піти по шляху активного введення в навчальний процес інтерактивного навчання, що на відміну від традиційних лекцій і семінарських занять має ряд методологічних переваг. До методів, активізуючих навчальний процес, відносяться : метод ситуаційного аналізу; метод рольових ігор; метод розбору ділової кореспонденції; різні види тренінгів і ігрове проектування. [ 4 ]. Навіть використання кейс-технологій, заснованих на аналізі конкретних управлінських ситуацій, дає можливість викладачеві не тільки активізувати увагу студента, але і  формувати і/або розвивати  навички вироблення управлінських рішень;  сприяє освоєнню сучасних управлінських технологій; розширює комунікативну компетентність студента; підвищує мотивації до навчання теорії менеджменту; сприяє демократизації навчання. Тому, у ведучих ВНЗ усе частіше традиційні лекції і семінарські заняття замінюються заняттями «змішаного типу». У таких заняттях домінуючими є наступні методи активного навчання: міні-лекції; кейси; рольові ігри; відкриті дискусії, дебати й інші методи [6].

Позитиви інтерактивних методів навчання з погляду фізіології центральної нервової системи людини можна звести до декількох тез.

Теза перша – інтерактивне навчання активує наші емоції, свідомість, що сприяє більш активному запам’ятовуванню. Навчанню і запам’ятовуванню може сприяти  і те, як інформація подається в новому, незвичайному вигляді, що не збігається з уже встановленими в нашому мозку закономірностями й шаблонами.

         Якщо інформація не вкладається у вже існуючі і пізнавані схеми, кора головного мозку негайно інтерпретує її як нову і  ні на що не схожу, рівень природної напруги підвищується й включаються всі існуючі сигнали тривоги [14].

         Якщо мозок сприймає цю інформацію як негативну або загрозливу, в організмі може підвищитися рівень кортизолу; якщо вона визнається позитивною, зростає рівень адреналіну. Експерименти McGaugh із співробітниками показали, що і кортизол і адреналін насправді діють на пам’ять як “фіксаж”, і якщо при сприйнятті інформації рівень цих хімічних речовин в організмі високий, людина  пам’ятають її значно довше.

Активізація запам’ятовування за рахунок емоцій може мати  й інший фізіологічний механізм. Неспецифічні подразники викликають виділення клітками головного мозку  проопіомеланокортину, що активізує процеси пам’яті. Цей медіатор розщеплюється на ряд речовин, однією з яких є АКТГ, що у свою чергу є гормоном, який регулює синтез кортизолу.

         Активізацію запам’ятовування за рахунок емоцій можна використовувати на практичних заняттях: робота в малих групах над аналізом конкретних ситуацій, захист позиції своєї групи перед іншими однокурсниками, участь в імітаційних  і ділових іграх. Евристичні технології генерування ідей модно використовувати не тільки на практичних заняттях, але й протягом лекцій. При навчанні менеджменту доцільне застосування методу мозкового штурму, методу синектики (прийомів, заснованих на аналогії), методу асоціацій ( використання метафор), що чинять могутній вплив.

Прийоми, засновані на аналогії, використовуються як засоби для переводу процесу дослідження структури проблеми з рівня усвідомленого мислення на рівень спонтанної активності головного мозку. Застосування аналогій є проміжною ланкою між інтуїтивним і логічним мисленням [4].

Використання метафор в інтерактивному навчанні необхідно для створення нових асоціацій, що створюють у сприйнятті інформації  студентом дисонанс, тобто напруга, яка потребує вирішення. Метафора може бути одним лише словом або короткою фразою, або цілою історією. Метафора – це порівняння двох іноді  не зв’язаних один з одним речей або явищ.  Подібно метафоричній фразі Ричарда ван Оуха (1998) про метафору , вона “дає нам дзвінкий ляпас”. Метафора може «порушити закономірність»: почувши її, ми відчуваємо емоції, подібні до питання «Що?». Вона вибиває студента зі звичних, логічних схем мислення. Крім того, вона допомагає обійти природний опір до змін [5].

         У студента стаціонару, зважаючи його вік, часто спостерігається юнацький нігілізм, він вважає, що на нього давлять занадто наполегливо або занадто наполегливо радять. Завжди є небезпека, що він  створить захисні бар’єри і почне пручатись. Студенти заочної форми навчання і ті які отримують другу вищу освіту, тобто працюючі студенти, можуть вважати, що те, що говорить викладач є теорія, а «спробував би він на практиці….». Такої ситуації ми уникаємо при використанні інтерактивних методів навчання. Застосовуючи ці методи ми пропонуємо теоретичний матеріал через аналіз конкретної ситуації, аналогії або метафори. Студент скоріше прислухається до неї, тому що частину ланцюжка від ситуації до теорії менеджменту він додумує самотужки.

         Теза друга — інтерактивне навчання  розвиває емоційний інтелект. В останнє десятиліття була висунута концепція про існування емоційного інтелекту. Він доповнює той тип інтелекту, що зазвичай виміряється за допомогою тестів для визначення коефіцієнта розумового розвитку (IQ –тест). Salovey P. і Mayer J., які запропонували цю концепцію, визначили емоційний інтелект як здатність сприймати, розуміти, виражати й контролювати свої емоції. Люди, які мають  розвинутий емоційний інтелект, можуть використовувати свої емоції для управління власною свідомістю й поведінкою і здатні відчувати почуття інших. Подальший розвиток ця концепція одержала у працях  Goleman D. (1999), у яких  була висловлена точка зору, що для успіху в сучасному бізнесі й у сучасних організаціях, технічних навичок, інтелекту, у звичайному розумінні цього слова, недостатньо. Необхідно виявляти і розвивати такі особистісні якості як ініціатива, здатність до співчуття, самооцінка й мотивація. Розвивати ці якості у студента без інтерактивних методів навчання дуже важко [4].

Теза  третя – інтерактивне навчання формує комунікативні навички. Кожен учасник в ігор має можливість відчути власне механізм колективної діяльності. В іграх і тренінгах більш чуйно розпізнаються сигнали зворотного зв’язку ( оцінки й реакції інших), актуалізується компетентність у сфері невербальних засобів комунікації. Отже, інтерактивні технології провокують потребу удосконалення комунікативної й психологічної компетентності, а часом і особисту культуру, пов’язану з етикою ділових відносин.

Теза четверта – у розслабленому стані засвоюється великий обсяг інформації.

         Людина швидше і якісніше засвоює інформацію, коли її мозок функціонує на альфа-рівні або в стані розслаблення на тлі пильнування. Історії, що розповідає викладач, використовуючи прийоми, засновані на аналогії або принципи технології вільних асоціацій – приємний і ефективний спосіб досягти такого стану. Поки свідомість студента поглинена сюжетом, несвідомому надана повна воля в способі сприйняття моралі або послання історії. Коли людина поглинена історією може виникнути ефект який психологи називають “потоком” [8].

Теза п’ята - в інтерактивному навчанні задіяні обидві півкулі головного мозку.

Ліва півкуля головного мозку відповідає за мову, логічне мислення і сприйняття послідовності й закономірностей. Права – за сприйняття музики,

зорових образів і уяву. Звичайно, у реальності все набагато складніше, і між

півкулями не можна провести чітку демаркаційну лінію [5].

Сучасними дослідженнями встановлено, що хоча ліва півкуля й обробляє інформацію швидше, ніж права, насправді в будь-яких наших діях беруть участь обоє півкулі. Deilkman A. вважає, що при інтерактивному навчанні зміст ситуації або історії має бути  спрямований і до лівої, і до правої півкулі мозку. При цьому ліва півкуля сприймає послідовність слів і аналізує її, а права — створює зорові образи і розпізнає закономірності. Це означає, що ліва півкуля перестає, зазвичай, домінувати, і студент стає більш вільним і відкритим для творчості. 

Таким чином, використання інтерактивних методів навчання активізує увагу, сприяє більш активному переходові отриманої інформації у вторинну пам’ять і підвищує рівень синхронізації потенціалів різних структур головного мозку.

Литература:

  1. Иваницкий А.М  Мозговые механизмы оценки сигналов.- М.-Медицина, 1976.
  2. Квинн В. Прикладная психология.-СПб: Из-во «Питер», 2000.-560 с.
  3. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности: М.: Высшая школа, 1988.- 368 с.
  4. Панфилова А.П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные технологии для обучения и организационного развития персонала.-СПб: ИВЭСЭП, «Знание», 2003.- 536 с.
  5. Паркин М. Сказки для коучинга: Как использовать сказки, истории и метафоры в работе с отдельными людьми и с малыми группами .-М.:ООО “Издательство “Добрая книга”, 2005.-304 с.
  6. Томин М. Стратегії віртуальної реальності // Синергія. Аналітичний журнал з менеджменту.-2003.-№3 (7).- С. 55-61.
  7. Шмидт Р. Интегративные функции нервной системы.- В кн.: Физиология человека.-М.: Мир, Т.1.-1985.-272 с.
  8. Csikszentmihalyi M. Flow: The psychology of optimal experience.- New York:Harper& Row.-1990
  9. Deilkman A. The Observing Self.-Boston: Beacon Press.-1982

10.  Ervin F.R., Anders T.R. Normal and pathological memory: data and a conceptual scheme .-In: Neurosciences.II Study Program.- New York: Rockefeller University Press, 1970.- P.163.

11.  Goleman D.  Working with Emotional Intelligence.- London:Bloomsbury.-1999.

12.  Kornhuber H.H. Neural control of input into long term memory: limbic system and amnestic syndrome in man. In.: Memory and Transfer of Information.- New York – London: Plenum Press, 1973.

13.  Lokoff G., Johnson M. Metaphors We Live By.-Chicago: University of Chicago Press.-1980.

14.  McGaugh J.L. et.al. Involvement of the Amygdaloid complex in neuromodulatory influences on memory strage// Neuroscience and Biobehavioral Reviews.-1990.-N.14(4).-P. 425-431.

15.  O’Keefe J.,Nadel L. The Hippocampus as a Cognitive Map.-London: Harper Collins.-1990.

16. Ornstein R. The Psychology of Consciousness.- New York: Penguin, 1977.

17.  Sperry R. Hemishere disconnection and unity in conscious awareness// American Psychologist.-1968.-N.23.-P.723-733.

18.  Von Oech R.A. Whach on the Side of the Head .-New York: Warner Books, 1998.

19.  Zippel K.H., Memore and Transfer of Information.- New York – London: Plenum Press, 1973

Опубликовано : Баєва О.В. Фізіологічні засади інтерактивних методів навчання менеджменту//Персонал.-2006.- № 7.-С.72-75.

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИНТЕРАКТИВНЫХ МЕТОДОВ ОБУЧЕНИЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИНТЕРАКТИВНЫХ МЕТОДОВ ОБУЧЕНИЯ    МЕНЕДЖМЕНТУ

Елена Баева, доктор биологических наук, профессор

В книге А.П.Панфиловой «Игротехнический менеджмент» приводится информация о том, что при лекционной подаче материала усваивается не более 20% информации, в то время как в дискуссионном обучении – 75%, а в деловой игре – около 90%. Введение и широкое использование деловых игр в ВУЗах позволяет уменьшить отводимое на изучение некоторых дисциплин время на 30-50% при большей эффективности усвоения учебного материала. Процесс обучения становится более творческим, увлекательным, так как сама обстановка интерактивного взаимодействия заставляет участников игрового процесса быть активными.

 На чем базируется данный тезис : на педагогическом опыте? Или он является очередным новомодным изобретением? Или в его основе лежат интегративные функции нервной системы человека?

         При выборе метода обучения преподаватель руководствуется  как правило двумя задачами: первая – материал должен быть понят студентом; вторая -  большая часть теоретического материала и практических навыков должны запомниться и извлекаться  из памяти через большой промежуток времени. В идеале  головной мозг студента должен обеспечить доступ к полученной информации не только на экзамене или проверке отстаточных знаний, а и при профессиональной деятельности, например  при принятии управленческого решения. На самом деле это не так просто.  Накопление, хранение и обработка информации является важнейшим свойством  центральной нервной системы человека.

 Физиологические основы научения и памяти. В человеческой памяти откладывается лишь незначительная часть воспринимаемых явлений, эти явления в свою очередь представляют собою лишь небольшую часть от поступающей через органы  чувств информации. Любой человек, и нерадивый студент и преподаватель, забывает большую часть из накопленной информации. Это вполне нормальное явление: общая информационная емкость человеческого мозга составляет примерно 3 х 10  бит. При длительности активного дня 16 часов за 70 лет жизни  человека общее поступление информации составляет примерно 3 Х 10   бит. Т.е. общей информационной емкости головного мозга хватает  для того, чтобы хранить 1% от общего потока информации, протекающего через сознание человека[12]. Без отбора информации и изглаживания ее из памяти мы были бы буквально затоплены потоком непрерывно поступающих данных. Результаты этого были бы такими же катастрофическими, как и отсутствие способности к научению и памяти [7].

         Сам процесс накопления информации и извлечения ее из памяти у человека отличается от памяти животных или  от збора и хранения информации ЭВМ. Особенности памяти человека заключаются в двух основных принципах.

Принцип первый. Короткий список не связанных друг с другом слов запомнить значительно легче, чем длинный. Поэтому, для того чтобы запомнить номер мобильного телефона мы разделяем информацию о номере на несколько составляющих. То есть, сбор информации в головном мозге человека отличается от сбора информации ЭВМ, при котором накопление данных продолжается до тех пор, пока не исчерпается информационная емкость или компьютер остановит свою работу под воздействием внешних сил.

Принцип второй.  Головной мозг человека запоминает не столько подробности, сколько общие положения. То есть, после прочтения данной статьи вы запомните  содержание, а  словесные формулировки  забудутся. При извлечении из памяти происходит обратный процесс: сначало вспоминаются общие положения, а затем из центров речи извлекаются необходимые для их выражения слова [19].

Накопление следов памяти происходит  в течение двух стадий, которые подразделяют на кратковременную и долговременную память. Если информация, хранящаяся в кратковременной памяти (например, услышанная на лекции формулировка какого-либо понятия) не передается в долговременную память, то она быстро стирается. Только в долговременной памяти информация может длительно храниться в доступном для извлечения виде. Соответствующие следы памяти, или энгограмма, упрочняется каждый раз, когда человек в ним обращается. Фиксация энгограммы, в результате которой вероятность забывания той или иной информации становиться все меньше, называется консолидацией следов памяти [7].

В настоящее время принято различать сенсорную, первичную, вторичную и третичную память.

Сенсорная память. Каждому преподавателю, имеющему даже незначительный  лекционный опыт, известно, что с целью повышения запоминания материала нужно не только словесно описать явление, но и записать эту информацию на доске. В течение непродолжительного времени  чувствительные сигналы (в нашем примере — зрительная информация) автоматически задерживаются в сенсорной памяти, где происходит их анализ  и оценка. И в дальнейшем  происходит либо забывание информации, либо направление ее на дальнейшую обработку. Переход информации из нестойкой сенсорной памяти в более длительную совершается путем словесного кодирования [10]. При записывании информации на доске, демонстрации слайдов или рисунков на графопроекторе мы задействуем не только первичную, но и сенсорную память студента.

Первичная память отвечает за временное хранение информации, закодиронной словесно. Емкость первичной памяти значительно меньше, чем емкость сенсорной памяти. Информация в первичной памяти хранится в порядке ее поступления. Забывание в первичной памяти происходит в результате «вытеснения» старой информации новой. Поскольку обработка информации в головном мозге происходит непрерывно, то длительность хранения информации в первичной памяти составляет несколько секунд. Информация не закодированная в виде слов, не задерживается в первичной памяти. Первичная память соответствует кратковременной памяти. То есть, однократно услышанный лекционный материал имеет большой шанс быть забытым уже через несколько секунд.

Переход информации из первичной памяти в более длительную вторичную память облегчается целенаправленным повторением информации, при котором она циркулирует по блокам первичной памяти. Вероятность перехода информации во вторичную память зависит от длительности и частоты повторений [7].

Вторичная память характеризуется емкостью и длительностью. Информация перешедшая во вторичную память может быть извлечена через большой промежуток времени [10].

Во вторичной памяти информация накапливается в соответствии с ее значимостью. Именно поэтому одним из основных педагогический приемов при чтении лекций является обращение внимания студентов на ключевые слова и понятия. Большой акцент также делается на повторение ключевых моментов темы при окончании лекции или практического занятия.

С точки зрения физиологии нервной системы совсем не все равно  каким путем шел студент к блестящему ответу на экзамене.  Такому ответу могло предшествовать два варианта.  В первом варианте это посещаемость лекций,  систематическая подготовка к семинарским и практическим занятиям, участие в этих занятиях, подготовка к экзамену. То есть в данном случае присутствует многократное повторение материала. Во втором случае студент может за два дня вызубрить материал и блестяще ответить на экзамене. В этом случае реализуется тезис : «Выучил.Сдал. Забыл.». При необходимости, например при практической деятельности, легче  извлечь информацию из вторичной памяти в первом варианте.

  И другой аспект. Физиологи давно обратили внимание на то, что восприятие имеет активный характер. При многократных повторениях, не вносящих ничего нового, наблюдается снижение внимания [3]. С особым вниманием человек воспринимает то, что его близко затрагивает и волнует. Отмечены различные электрические показатели реакций мозга  на индифферентные и эмоциогенные слова [1].  Поэтому обучение и запоминание проходят успешнее, если связаны с эмоциональной активностью [13,16,17]. Эмоциональный центр мозга (лимбическая система) способен вовлекать в функцию рядом расположенный отдел мозга, ответственный  за хранение информации, поэтому мы легче запоминаем то, что связано с сильными эмоциями, будь то восторг, любопытство, гнев или страх.

         Человек, испытывающий позитивные эмоции легче создает «карты восприятия», и они оказываются более качественными. Это значит, что мы легче и точнее вспоминаем и осмысливаем опыт и идеи [ 15]. То есть, если студент будет активным участником процесса обучения, он лучше и легче запомнит информацию. Именно на этом принципе основываются интерактивные методы обучения.

Эти исследования не «делают подкоп» под традиционные лекции и семинарские занятия, но заставляют нас использовать в учебном процессе различные приемы и методы, активизирующие внимание студента. Можно конечно, следовать рекомендациям доктора психологии Гарвардского университета Вирджинии Н.Квинн, которая советует  студентам для сосредоточения внимания вести конспект и сознательно прилагать усилия к тому, чтобы слушать внимательно. Преподавателям – читая лекцию энергично жестикулировать и ходить по аудитории, а не стоять неподвижно за кафедрой, использовать такие методы привлечения внимания как контраст, повтор и новизна [2].

Можно пойти по пути активного введения в учебный процесс интерактивного обучения, которое в отличие от традиционных лекций и семинарских занятий имеет ряд методологических преимуществ. К методам активизирующим учебный процесс относятся : метод ситуационного анализа; метод ролевых игр; метод разбора деловой корреспонденции; различные виды тренингов и игровое проектирование. [4]. Даже использование кейс-технологий, основанных на анализе конкретных управленческих ситуаций, дает возможность преподавателю не только активизировать внимание студента но и :  формирует и/или развивает  навыки выработки управленческих решений;  способствует освоению современных управленческих технологий; расширяет коммуникативную компетентность студента; повышает мотивации к обучению теории менеджмента; способствует демократизации обучения. Поэтому, в ведущих ВНЗ все чаще традиционные лекции и семинарские занятия заменяются занятиями «смешанного типа». В таких занятиях доминирующими являются следующие методы активного обучения: мини-лекции; кейсы; ролевые игры; открытые дискуссии, дебаты и другие методы [6]

Позитивы интерактивных методов обучения с точки зрения физиологии центральной нервной системы человека можно свести к нескольким тезисам.

Тезис первый – интерактивное обучение активирует наши эмоции, сознание, что способствует более активному запоминанию. Обучению и запоминанию может способствать  и то, как информация подается в новом, необычном виде, не совпадающем с уже установленными в нашем мозгу закономерностями и шаблонами.

         Если информация не укладывется в уже существующие и узнаваемые схемы, кора головного мозга немедленно интерпретирует ее как новую и  ни на что не похожую, уровень естественного напряжения повышается и включаются все существующие сигналы тревоги [14].

         Если мозг воспринимает эту информацию как негативную или угрожающую, в организме может повыситься уровень кортизола; если она признается позитивной, растет уровень адреналина. Эксперименты McGaugh с сотрудниками показали, что и кортизол и адреналин на самом деле действуют на память как “фиксаж”, и если при восприятии информации уровень этих химических веществ в организме высок, люди помнят его гораздо дольше.

Активизация запоминания за счет эмоций может иметь  и другой физиологический механизм. Неспецифические раздражители вызывают выделение клетками головного мозга  проопиомеланокортина, который активизирует процессы памяти. Этот медиатор расщепляется на ряд соединений, одним из которых является АКТГ, который в свою очередь является гормоном, регулирующим синтез кортизола.

         Активизацию запоминания за счет эмоций можно использовать на практических занятиях: работа в малых группах над анализом конкретных ситуаций, защита позиции своей группы перед остальными однокурсниками, участие в имитационных  и деловых играх. Эврестические технологии генерирования идей модно использовать не только на практических занятиях, но и в течение лекций. При обучении менеджменту целесообразно применение метода мозгового штурма, метода синектики (приемов, основанных на аналогии), метода ассоциаций ( использование метафор), которые оказывают мощное воздействие. Приемы, основанные на аналогии, используются как средства для смещения процесса исследования структуры проблемы с уровня осознанного мышления на уровень спонтанной активности головного мозга. Применение аналогий является промежуточным звеном между интуитивным и логическим мышлением [4].

Использование метафор в интерактивном обучении необходимо для создания новых ассоциаций, которые создают в восприятии информации  студентом диссонанс, т.е.напряжение требующее разрешения. Метафора может быть одним лишь словом или короткой фразой, или целой историей. Метафора – это сравнение двух иногда совершенно не связанных друг с другом вещей или явлений.  Подобно метафорической фразе Ричарда ван Оуха (1998) о метафоре , она “дает нам звонкую оплеуху”. Метафора может «нарушить закономерность»: услышав ее, мы испытываем переживание, подобное вопросу «Что?». Она выбивает студента из привычных, логичных схем мышления. Кроме того, она помогает обойти естественное сопротивление к изменениям [5].

         У студента стационара, в виду его возраста, часто наблюдается юношеский нигилизм, он считает, что на него давят слишком настойчиво или слишком настойчиво советуют. Всегда есть опасность, что он  создаст защитные барьеры и начнет сопротивляться. Студенты заочной формы обучения и те которые получают второе высшее образование, т.е. работающие, могут считать, что то, что говорит преподаватель есть теория, а «попробывал бы он на практике….». Применение интерактивных методов обучения дает нам возможность обойти “острые углы» в общении со студентом. Используя любой из интерактивных методов обучения мы предлагаем теоретический материал через анализ конкретной ситуации, аналогии или метафоры, студент скорее прислушается к ней, потому что часть цепочки от ситуации к теории менеджмента он додумывает сам.

         Тезис второй — интерактивное обучение  развивает эмоциональный интеллект.

В последнее десятилетие была выдвинута концепция о существовании эмоционального интеллекта. Он дополняет тот тип интеллекта, который обычно измеряется с помощью тестов для определения коэффициента умственного развития (IQ –тест). Salovey P. и Mayer J., предложившие эту концепцию, определили эмоциональный интеллект как способность воспринимать, понимать, выражать и контролировать свои эмоции. Люди обладающие развитым эмоциональным интеллектом, могут использовать свои эмоции для управления сознанием и поведением и способны точно различать чувства других. Дальнейшее развитие эта концепция получила в трудах  Goleman D. (1999), в которых высказана точка зрения, что для успеха в современном бизнесе и в современных организациях, технических навыков, интеллекта, в обычном понимании этого слова, недостаточно. Необходимо обнаруживать и развивать такие личные качества как инициатива, способность сопереживать, самооценка и мотивация. Развитие этих качеств у студента без интерактивных методов обучения не обойтись[4].

Тезис  третий – интерактивное обучение формирует коммуникативные навыки. Каждый участвующий в играх имеет возможность прочувтсвовать собственно механизм коллективной деятельности; на играх и тренингах более чутко распознаются сигналы обратной связи ( оценки и реакции других), актуализируется компетентность в сфере невербальных средств коммуникации, следовательно, интерактивные технологии провоцируют потребность совершенствовать коммуникативную и психологическую компетентность, а порой и личную культуру, связанную с этикой деловых отношений.

Тезис четвертый – в расслабленном состоянии усваивается большой объем информации.

         Человек быстрее и качественнее усваивает информацию когда его мозг функционирует на альфа-уровне или в состоянии расслабления на фоне бодрствования. Истории, которые рассказывает преподаватель используя приемы, основанные на аналогии или принципы технологии свободных ассоциаций – приятный и эффективный способ достичь такого состояния. Пока сознание студента поглощено сюжетом, бессознательному предоставлена полная свобода в способе восприятия морали или послания истории. Когда человек поглощен историей может возникнуть эффект который психологи называют “потоком” [8].

         Тезис пятый - в интерактивном обучении задействовано оба полушария головного мозга.

Левое полушарие головного мозга отвечает за речь, логическое мышление и восприятие последовательности и закономерностей. Правое – за восприятие музыки, зрительных образов и воображение. Конечно, в реальности все гораздо сложнее, и между полушариями нельзя провести четкую демаркационную линию [5]. Современными исследованиями установлено, что хотя левое полушарие и обрабатывает информацию быстрее, чем правое, на самом деле в любых наших действиях принимают участие оба полушария. Deilkman A. считает, что при интерактивном обучении содержание ситуации или истории должно быть обращено и к левому, и к правому полушарию мозга. При этом левое полушарие воспринимает последовательность слов и анализирует ее, а правое создает зрительные образы и распознает закономерности. Это значит, что левое полушарие перестает, как обычно, доминировать, и студент становится более свободным и открытым для творчества.

         Таким образом, использование интерактивных методов обучения активизирует внимание, способствует более активному переходу полученной информации во вторичную память и повышает уровень синхронизации потенциалов различных структур головного мозга.

Литература:

  1. Иваницкий А.М  Мозговые механизмы оценки сигналов.- М.-Медицина, 1976.
  2. Квинн В. Прикладная психология.-СПб: Из-во «Питер», 2000.-560 с.
  3. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности: М.: Высшая школа, 1988.- 368 с.
  4. Панфилова А.П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные технологии для обучения и организационного развития персонала.-СПб: ИВЭСЭП, «Знание», 2003.- 536 с.
  5. Паркин М. Сказки для коучинга: Как использовать сказки, истории и метафоры в работе с отдельными людьми и с малыми группами .-М.:ООО “Издательство “Добрая книга”, 2005.-304 с.
  6. Томин М. Стратегії віртуальної реальності // Синергія. Аналітичний журнал з менеджменту.-2003.-№3 (7).- С. 55-61.
  7. Шмидт Р. Интегративные функции нервной системы.- В кн.: Физиология человека.-М.: Мир, Т.1.-1985.-272 с.
  8. Csikszentmihalyi M. Flow: The psychology of optimal experience.- New York:Harper& Row.-1990
  9. Deilkman A. The Observing Self.-Boston: Beacon Press.-1982

10.  Ervin F.R., Anders T.R. Normal and pathological memory: data and a conceptual scheme .-In: Neurosciences.II Study Program.- New York: Rockefeller University Press, 1970.- P.163.

11.  Goleman D.  Working with Emotional Intelligence.- London:Bloomsbury.-1999.

12.  Kornhuber H.H. Neural control of input into long term memory: limbic system and amnestic syndrome in man. In.: Memory and Transfer of Information.- New York – London: Plenum Press, 1973.

13.  Lokoff G., Johnson M. Metaphors We Live By.-Chicago: University of Chicago Press.-1980.

14.  McGaugh J.L. et.al. Involvement of the Amygdaloid complex in neuromodulatory influences on memory strage// Neuroscience and Biobehavioral Reviews.-1990.-N.14(4).-P. 425-431.

15.  O’Keefe J.,Nadel L. The Hippocampus as a Cognitive Map.-London: Harper Collins.-1990.

16. Ornstein R. The Psychology of Consciousness.- New York: Penguin, 1977.

17.  Sperry R. Hemishere disconnection and unity in conscious awareness// American Psychologist.-1968.-N.23.-P.723-733.

18.  Von Oech R.A. Whach on the Side of the Head .-New York: Warner Books, 1998.

19.  Zippel K.H., Memore and Transfer of Information.- New York – London: Plenum Press, 1973

Опубликовано : Баєва О.В. Фізіологічні засади інтерактивних методів навчання менеджменту//Персонал.-2006.- № 7.-С.72-75.

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

. Індивідуально-типологічний підхід у виявленні потреб людини як базисна основа мотивації

 

ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ВИЯВЛЕНІ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ ЯК БАЗИСНА ОСНОВА МОТИВАЦІЇ

О.В.БАЄВА

 

          Зі студентської лави викладачі вкладають у  майбутнього менеджера,  постулат про те, що матеріальна мотивація найважливіший каталізатор, який здатний істотно підвищити трудову активність і сприяти в досягненні особистих цілей і цілей організації [1]. Вже на 2-3 курсах, навіть самий посередній студент, може скласти цілком прийнятну схему матеріальної мотивації  управлінського і виробничого персоналу організації. Життя вносить свої корективи. «Трагедією» для молодого менеджера або підприємця стане ситуація, коли обізнаний на усі видах матеріальної мотивації співробітник перейде працювати на фірму до конкурента або ще гірше «підсидить» самого менеджера. Від подібних ситуацій страхових полісів не дають. Не тільки для молодих менеджерів, але для топ-менеджерів і власників великих компаній  залишається відкритим питання: «Як зробити так, щоб, люди, яким ти платиш, працювали на твій бізнес і не дивилися убік конкурента?»

      В основу мотиваційної політики організації має бути покладений принцип комплексності, відповідно до якого мотивація персоналу має базуватись на трьох  основних компонентах:

  1. Потенційні можливості співробітника (психолого-фізіологічні особливості особистості; освіта, виховання, досвід і інші).
  2. Особистісні мотиваційні компоненти.
  3. Мета і задачі бізнесу.

       При цьому мотивація персоналу не спрацьовує сама по собі, без врахування основних базисних потребах людини:

  • фізіологічних ( збудливість, потреба в екзогенних подразниках; потреба в підтримці гомеостазу й інші);
  • потреба в безпеці і захищеності;
  • потреба в любові і прихильності;
  • потреба в досягненнях;
  • потреба в соціальному  схваленні (кар’єра, соціальний статус);

      Набір базисних  потреб і якісно, і кількісно розрізняється у кожної людини і визначається  генотипом,  фізіологічним функціональним станом, вихованням, обумовлений досвідом і безліччю інших складових. Індивідуальний базисний набір потреб має бути покладений в основу мотивації праці кожного співробітника.

       З генотипом усе зрозуміло, саме він визначає індивідуальні особливості  протікання процесів вищої нервової діяльності. Коркові процеси  в головному мозку  мають індивідуальне забарвлення і можуть бути сильними або слабими, урівноваженими або неврівноваженими, рухливими або інертними.  Дійсно, різні темпераменти є не що інше, як прояв індивідуальних особливостей у властивостях протікання збуджувальних і гальмівних процесів у вищих відділах головного мозку [2]. Сама посада і функціональні посадові обов’язки повинні відповідати типам вищої нервової діяльності співробітника. Холерик покликаний забезпечувати документообіг фірми не доставить радості ні безпосередньому керівникові, ні тим більше співробітникам. Та й він сам навряд чи буде задоволений змістом роботи.

       Генотип деякою мірою визначає фізіологічні потреби співробітника. Потреба в різних екзогенних подразниках генетично детермінована, тому природною є ситуація, коли в одній організації, відділі, зустрічаються співробітники з різною потребою в подразниках. Одному, для оптимальної

працездатності і задоволеності роботою, необхідно постійне відчуття новизни, іншому важливе відчуття стабільності

        У класичній роботі F.Farley [3] приводиться опис двох типів особистостей, що розрізняються за силою потреби у  зовнішніх подразниках. Перший тип умовно названий – особистістю типу «Т», до яких відносяться люди з високою потребою в екзогенних подразниках. Для них необхідно   постійне відчуття новизни,  пригод,  ризику.  Вони легко переносять стресові ситуації, легко адаптуються до нового колективу. Очевидно, що при недостатній кількості екзогенних подразників такі співробітники будуть їх «вигадувати». Добре, якщо це буде ідея нового проекту, а не створення конфліктної ситуації в групі.  Згідно F.Farley, такі співробітники мають високу креативність, тому необхідно направляти їхню енергію в русло творчої діяльності.  Мотиваційним для такого співробітника має бути делегування повноважень щодо проведення попередніх переговорів, участь у виставках, презентація товарів або послуг фірми.

        Другий тип особистості,  тип «t», мають низьку потребу в зовнішніх подразниках. Вони відчувають комфортність в організаціях і на посадах з великою кількістю рутинної роботи. Головне для них – надійність, стабільність і відчуття спокою. Нова робота або новий співробітник можуть привести їх у стан хронічного стресу. Таким співробітникам краще доручати підготовку бізнес-плану, а не впровадження самої інновації.

       Два типи особистостей, описаних F.Farley, знаходяться як би на  діаметрально протилежних полюсах. Більшість же співробітників в організації знаходяться на різних відстанях від полюсів «Т» і «t».

       Оскільки  неспецифічна реакція організму на будь-який екзогенний подразник і є стрес, зрозуміло, що люди  «Т» і «t» типів будуть відрізнятися не тільки за своєю стресореактивністю, але і  за стресовитривалістю. Тобто, за своєю здатністю сприймати і гамувати  стрес. Те, що для «Т»- типу буде елементом новизни, з цілим букетом позитивних емоцій, для особистості типу — «t» може закінчитися функціональним розладом. 

       Існує цілий комплекс не тільки психологічних тестів, але фізіологічних методів, що дозволяють диференціювати осіб з різною реактивністю і витривалістю до дії екзогенних подразників [ 4-7].

       Первинні потреби людини обумовлені генетично. Однією з них є  потреба в підтримці гомеостазу. Для підтримки фізіологічного балансу в організмі необхідне надходження води, живильних речовин, виділення з організму продуктів обміну, відпочинок. До фундаментальних фізіологічних потреб А.Маслоу [8] відносить також сон. Незадоволення якої-небудь з цих потреб приводить до стану стресу, що переходить  у функціональні розлади і розвиток патологічних станів (хвороба). Задоволення даної базової потреби відбувається за рахунок   матеріальних стимулів:  оплата по тарифних ставках і посадових окладах; доплати і компенсації; надбавки; премії; соціальні бонуси; виплати по дивідендах.

         Базисні потреби особистості в безпеці і захищеності частково кожен співробітник задовольняє самостійно. Але, з іншого боку, можливості в реалізації потреби в надійності і захищеності його квартири, будинку, залежить від розміру заробітної плати. Страхування життя і здоров’я може бути частиною соціального бонусу, наданого фірмою. Але сфера  трудової діяльності  може  законодавчо закріпити страхування життя і здоров’я. Наприклад, при медичному обслуговуванні хворих СНІД, страхування співробітників, що вступають у безпосередній контакт  із хворими, вірусоносіями або з їхньою кров’ю,  повинне    забезпечуватись  медичним закладом в обов’язковому порядку.

         Потреби в любові і прихильності, тобто афіліаційні потреби, їхня виразність і ступінь інтенсивності  в кожної людини   різні.    На цій потребі побудована філософська концепція Г.Сел’є «альтруїстичного егоїзму», відповідно до якої саме в ім’я любові до самого себе людина чинить альтруїстичні вчинки, чим задовольняє потребу в любові  людей, які її оточують [9].

        Потреба в афіліації може змінюватися з віком людини. Людину з підвищеною потребою в афіліації легко визначити по одягу, причому це одяг, що відповідає тому колу, у який вона прагне попасти і схвалення якого прагне заслужити.

       Потреба в афіліації є базисною і  тому має  використовуватись як складова загальної мотивації праці, тому що  без прихильності  один до одного і любові не можна створити  команду, а отже досягти успіху в бізнесі. Лі Якокка однією зі складових формули успіху вважає   дбайливе відношення всіх членів команди один до одного. Вони повинні любити один одного. Кожному гравцеві команди варто думати про свого сусіда і говорити собі: «Якщо я не зупиню того настирного хлопця з команди супротивника, Полеві можуть зламати ноги. Мені необхідно добре справитися зі своєю задачею, щоб і Пол зумів справитися зі своєю» [10].

          Подібні відносини в команді можуть сформуватися тільки при кропіткій роботі лідера. У першу чергу це уважне ставлення до співробітників. Людям може бути абсолютно байдуже як багато знає лідер, якщо вони не знають, що вони йому не байдужні. Якщо члени команди почувають, що керівник дійсно про них піклується, не забуває про їхні інтереси, вони будуть його слухати і поважати [11].  Легко любити співробітника, який є професіоналом, якісно виконує покладені на нього обов’язки.  Значно важче – того, який заслужив догану. Отут дійсно необхідне почуття доброзичливості, якщо не любові. При зайвій запальності керівника доцільно вести записну книгу  заслуг, з окремою сторінкою на кожного співробітника. Прочитавши таку сторінку, легше справитися з негативними емоціями з приводу “загубленої справи”.

       Навіть одержуючи догану, співробітник має відчувати, що він сам, результати його діяльності, його минулі успіхи не байдужні керівництву. Проілюструвати таке відношення може  лист Катерини II фельдмаршалові П.А.Румянцеву, людині, яка звикла до перемог і потерпіла прикру поразку.  «Граф Петро Олександрович! У вдалих підприємствах я вас поздоровляла; нині, у невдалому випадку, я вам також скажу свою думку. Я про тім хоча досить шкодую, але що ж робити: де вода була, вода бути може. Бог багато милує нас, але іноді і карає, щоб ми не загордилися. Але як ми в щасті не були горді, так і невдачу знесемо з бадьорим духом. Це ж нещастя, я надійна, що ви не залишите поправити, де випадок буде». Заспокоюючи Румянцева, вона і промовчати не могла: занадто серйозна була проблема. «Найбільше я сумую з приводу великої втрати хоробрих людей: ще не одна баталія за всю війну так багато людей не коштувала» [12].

                 Важливим мотиваційним стимулом є зовнішнє схвалення, визнання. Ганс Селье у своїй книзі «Від мрії до відкриття» пише:  «Я цілком визнаю, що зовнішнє схвалення, що виражається в різноманітних видах визнання і почестей, є важливим стимулом для більшості з нас, якщо не для всіх» [13]. Саме тому серед менеджерів існує фраза, що лаяти краще по телефону, хвалити – при усіх. Або, не похвалиш, не поїдеш.

        Ще при роботі над докторською дисертацією я звернула увагу, що тварини (пацюки, морські свинки), яких заохочували в раннім дитинстві (брали на руки, гладили, давали щось смачненьке) виростали більш кмітливими. Ставши дорослими, вони швидше проходили лабіринт, робили  в ньому менше помилок, ніж тварини, привезені з розплідника. Ці тварини мали також більш стійку імунну систему.

         Дійсно, добре слово і кішці приємно. Основним недоліком вітчизняного менеджменту є перегин убік жорсткого відношення з підлеглими. Це виявляється в тім, що підлеглих не прийнято хвалити. Покарання переважають над заохоченнями, у той час як встановлено, що заохочення є кращим стимулом до праці, ніж покарання. Наприклад, за запізнення прийнято накладати стягнення. У деяких організаціях за це позбавляють премії. Однак при впровадженні системи матеріального заохочення за відсутність запізнень дисципліна різко поліпшується, незважаючи на незначну суму премій [14].

         Справедливості заради потрібно вказати на інший бік медалі: хвала і почесті можуть ініціювати вороже ставлення до їх об’єкта з боку  інших співробітників. Усякий прояв переваги сам по собі є конфліктогеном. У такій ситуації співробітник від високої оцінки своєї діяльності, одержить більше негативних емоцій, ніж позитивних. 

         Як позитивні, так і негативні емоції запускають фізіологічні механізми, спрямовані на «дію». При виникненні емоційної напруги обсяг вегетативних зрушень (підвищення частоти серцевих скорочень, кров’яного тиску, викид у кров’яне русло гормонів і медіаторів) значно перевищує реальні потреби організму [15]. Тобто, доручення відповідального завдання, при наявності в співробітника «емоційного сплеску» — це турбота не тільки про справу, але і про самого співробітника. У даний момент він здатний гори перевернути.

      З практичної точки зору, на цей факт звертав увагу Лі Якокка, коли вказував, що підвищення в посаді це   привід для доручення відповідального завдання [10].

         І навпаки,  важка ситуація з низькою імовірністю досягнення мети,  як правило  викликає негативні емоції. У цій ситуації навіть невеликий успіх породжує позитивну емоцію наснаги, що підсилює потребу  у досягненні мети [15]. У цій ситуації таким невеликим успіхом для співробітника може бути розуміння, співчуття, віра  в нього безпосереднього керівника. Ілюстрацією до даної психофізіологічної тези може бути наведений вище лист Катерини II.

          Мотивація праці повинна враховувати і таку базисну мотивацію як потреба в досягненнях. Люди, що володіють високою потребою у досягненнях, ставлять перед собою задачі, виконання яких є для навколишнього оточення символом або ознакою успіху. Такі люди хочуть завжди бути на висоті і люблять отримувати позитивні відгуки  від навколишніх про свою діяльність [16]. Для виявлення таких співробітників немає необхідності в психологічному тестуванні, навіть свій вільний час вони присвячують діяльності, пов’язаної з основною роботою .

        На формування в дитини потреби в досягненнях впливають установки його батьків. Як правило, батьки з високою потребою до досягнень стимулюють розвиток самостійності в дітей. Діти, у відносно ранньому віці вчаться покладатися на свої сили, унаслідок чого в них розвивається почуття впевненості в собі. Подолання труднощів і власні досягнення приносять їм радість.  І навпаки, батьки з низькою потребою в досягненнях надмірно опікують своїх дітей, допомагають або виконують за них повсякденні справи. Оскільки таким дітям надається менше свободи, у них формується слабка потреба в досягненнях.

       Люди, що мають сильну потребу в досягненнях, воліють покладатися на власні сили і прагнуть до  самовдосконалення. Вони схильні працювати над задачами, що вимагають чималих зусиль, але не є нерозв’язними. Такі люди відчувають більше задоволення від своєї роботи тоді, коли можуть самі її планувати і самостійно визначати свою мету. Вони воліють грати в шахи, а не в покер, тому що азартні ігри не вимагають від них серйозних фізичних і інтелектуальних зусиль. Людям, що пристрастилися до гри в казино або на скачках, подобається можливість легкого виграшу великих сум. Дослідження показали, що такі люди дуже рідко домагаються великих успіхів у своїй професійній діяльності. Успішно працюючі люди, як правило, хочуть відчувати особисту відповідальність за свої досягнення [16]. Цей фактор враховують при  формуванні Філософії організації, документа, який являє собою сукупність внутрішньо фірмових принципів і правил взаємовідносин між співробітниками, своєрідну систему цінностей («моральний кодекс компанії»). Одним з розділів цього документу є «Захоплення (хобі)», у якому, як правило, фіксується, що організація не підтримує захоплення співробітників азартними іграми на гроші [17]. 

       Мозок людини, його будова (цитоархітектоніка), тобто базисний матеріал для реалізації основних функцій, формуються до 3-літнього віку. Отже, усе, що відбувається протягом першого років життя, формує особистість на біологічному рівні. Наприклад, не байдуже які казки буде слухати маля. Російські народні казки «По щучому  велінню» або «Про Иванушку дурачка» формують когнітивні особливості організму саме з установкою можливості легкого виграшу великих сум. Для організації значно краще, якщо її співробітникам у дитинстві мами і татка читали  англійську казку «Про трьох поросят».

      Уроджені здібності людини, визначені її генотипом, неминуче породжують потреби в їхньому застосуванні.  Нереалізовані потреби людей у досягненні, кар’єрному зростанні, підвищенні соціального статусу можуть  створити ситуацію, при якій власники або менеджери – самі по собі, а співробітники – самі по собі. Авторитарний стиль управління дуже часто приводить до ситуації, коли співробітники організації можуть ще і зловтішатися з появою в менеджерів (власників) яких-небудь проблем. Наприклад, « до нас має прийти з перевіркою  КРУ, подивимося, чим це для них закінчиться».

       В історії існує чимало прикладів, що коли надія, яка з’явилася на обрії, щодо  підвищення соціального статусу, кар’єри, діяла чудеса. Класичним  прикладом служить історія  перемог Наполеона. Самодержець, проголошений спадкоємним імператором, родич австрійського царюючого дому, Наполеон зумів вселити своїм солдатам переконання, що він і вони як і раніше захисники своєї батьківщини від Бурбонів, інтервентів, що він як і раніше тільки перший солдат Франції. Вони вірили, що його слова: « у ранці кожного солдата лежить жезл маршала» не простий звук; солдати охоче згадували, у якому чині починали свою службу і Мюрат, і Бернадотт, і Лефевр, і багато інших зірок імператорського генералітету.  І армії, супротивники Наполеона. Солдат — мужик, що перейшов з-під різок поміщика під фухтеля і шпіцрутени офіцера, що обсипається ляпасами і стусанами з боку всякого, починаючи з фельдфебеля. Солдат  твердо знав, що не може мови йти про поліпшення його участи, як би хоробро і справно він ні боровся. Генералами ставали або вже на старість, або по протекції і знатності свого походження [18].

       Таким чином, мотивація праці детермінована  базисними потребами, які мають індивідуальні, типологічні та вікові особливості, ігнорування яких  може негативно вплинути на ефективності управління.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: К.:КНЕУ, 1998.-224 с.
  2. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности : М.: Высш. шк., 1988.- 368 с.
  3. F.Farley The big T personality\\ Psychology Today.- 1986.- N 5.- P. 45-52.
  4. Баева Е.В. Влияние эмоционального стресса на резистентность организма// В кн.: Принципы и механизмы действия мозга человека.- Ленинград:  ИЭМ.- 1989.- 250 с.
  5. Баева Е.В. Способ определения эмоциональности животного// Изобретение № 4727046.  Авторское свидетельство № 1710001 от 8.10.1991.
  6. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. М.: МГУ, 1994.- 200 с.
  7. Методы исследования в психофизиологии. — С.-Пб.: Из-во С.-Пб. ун-та, 1994.
  8. Райгородский Д.Я. Теория личности А.Маслоу // В кн.: Психология личности. — Т. 1.- Хрестоматия. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ», 1999.- С.379- 391.
  9. Selye H. The stress of Life. New York, McGraw-Hill, 1956

10. Ли Якокка Карьера менеджера // www.Management.com.ua

11.  Масквелл Джон С. Шеф  и его команда. — СПб: Питер Ком, 1998.-256 с.

12. Чайковская О.  Императрица. Царствование Екатерины II. М.:Олимп; Смоленск: Русич, 1998.- 512 с.

13. Селье Г. От мечты к открытию. М.: Прогресс, 1987.- 387 с.

14. Шейнов В.П. Скрытое управление человеком. — Минск: Харвест, 2004.- 816 с.

15. Основы психофизиологии/ отв.ред. Ю.И.Александров.- М.: ИНФРА-М, 1998.- 432 с.

16. Квини В. Прикладная психология. -СПб: Из-во «Питер», 2000.- 560 с.

17. Егоршин А.П. Управление персоналом. — Н.Новгород: НИМБ, 1999.

18. Тарле Е.В. Наполеон. — Ростов н/Д: Феникс, 1996.- 512 с.

Опублыковано: Баєва О. Індивідуально-типологічний підхід у виявленні потреб людини як базисна основа мотивації//Персонал.-2005.-№ 9.-С.81-84

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

ИНДИВИДУАЛЬНО-ТИПОЛОГИЧЕСКИЙ ПОДХОД В ВЫЯВЛЕНИИ ПОТРЕБНОСТЕЙ ЧЕЛОВЕКА КАК БАЗИСНАЯ ОСНОВА МОТИВАЦИИ

ИНДИВИДУАЛЬНО-ТИПОЛОГИЧЕСКИЙ ПОДХОД В ВЫЯВЛЕНИИ ПОТРЕБНОСТЕЙ ЧЕЛОВЕКА  КАК БАЗИСНАЯ ОСНОВА МОТИВАЦИИ

Е.В.БАЕВА

 

            Со студенческой скамьи преподаватели вкладывают в формирующегося  менеджера постулат о том, что материальная мотивация самый важный катализатор, способный существенно повысить трудовую активность и оказывать содействие в достижений личных целей и целей организации [1]. Уже на 2-3 курсах даже самый посредственный студент может набросать вполне приемлемую схемку материальной мотивации  управленческого и производственного персонала организации. Жизнь вносит свои коррективы. «Трагедией» для молодого менеджера или предпринимателя станет ситуация, когда взлелеенный всеми видами материальной мотивации сотрудник упорхнет на фирму к конкуренту или того хуже «подсидит» самого менеджера. От подобных ситуаций страховых полисов не дают. Не только для молодых менеджеров, но для топ-менеджеров и собственников крупных компаний  остается открытым вопрос: «Как сделать так, чтобы, люди, которым ты платишь, работали на твой бизнес и не смотрели в сторону конкурента?»

     В основу мотивационной политики организации должен быть положен принцип комплексности, согласно которому мотивация персонала должна базироваться на три  основных компонентах:

  1. Потенциальные возможности сотрудника (психолого-физиологические особенности личности; образование, воспитание, опыт и другие).
  2. Личностные мотивационные компоненты.
  3. Цели и задачи бизнеса.

       При этом мотивация персонала не срабатывает сама по себе, без учета основных базисных потребностей личности:

  • физиологических ( возбудимость, потребность в экзогенных раздражителях; потребность в поддержании гомеостаза и другие);
  • потребность в безопасности и защищенности;
  • потребность в любви и привязанности;
  • потребность в достижениях;
  • потребность в социальном одобрении (карьера, социальный статус).

        Набор базисных потребностей и качественно, и количественно различается у каждого человека и обуславливается его генотипом,  физиологическим функциональным состоянием, воспитанием, предыдущим опытом и множеством других составляющих. Индивидуальный базисный набор потребностей должен быть положен в основу мотивации труда каждого сотрудника.

       С генотипом все ясно, именно он определяет индивидуальные различия  протекания процессов высшей нервной деятельности. Корковые процессы  в головном мозге  имеют индивидуальную окраску и могут быть сильными или слабыми, уравновешенными или неуравновешенными, подвижными или инертными.  Действительно, разные темпераменты есть не что иное, как проявление индивидуальных различий в свойствах протекания возбудительных и тормозных процессов в высших отделах головного мозга [2]. Сама должность и функциональные должностные обязанности должны соответствовать типу высшей нервной деятельности сотрудника. Холерик призванный обеспечивать документооборот фирмы не доставит радости ни непосредственному руководителю, ни тем более сотрудникам. Да и он сам вряд ли будет удовлетворен содержанием работы.

       Генотип в определенной степени определяет физиологические потребности сотрудника. Потребность в различных экзогенных раздражителях генетически детерминирована, поэтому естественным является ситуация, когда в одной организации, отделе, встречаются сотрудники с разной потребностью в раздражителях. Одному, для оптимальной работоспособности и удовлетворенности работой, необходимо постоянное чувство новизны, другому важно ощущение стабильности. 

        В классической работе F.Farley [3] приводится описание двух типов личностей, различающихся по силе потребностей к внешним раздражителям. Первый тип условно назван – личностью типа «Т», к которым относятся люди с высокой потребностью в экзогенных раздражителях. Для них необходимо   постоянное ощущение новизны,  приключений,  риска.  Они легко переносят стрессовые ситуации, легко адаптируются к новому коллективу. Очевидно, что при недостатке экзогенных раздражителей такие сотрудники будут их «выдумывать». Хорошо, если это будет идея нового проекта, а не создание конфликтной ситуации в группе. Из сотрудников, обладающих таким типом получаются неплохие кризис-менеджеры. Согласно F.Farley, такие сотрудники обладают высокой креативностью, поэтому необходимо направлять их энергию в русло созидательной деятельности.  Мотивационным для такого сотрудника будет делегирование ему полномочий по проведению предварительных переговоров, представление фирмы на выставках, презентациях.

        Второй тип личности,  тип «t», имеют низкую потребность во внешних впечатлениях. Они испытывают комфортность в организациях и на должностях с большим количеством рутинной работы. Главное для них – надежность, стабильность и ощущение покоя. Новая работа или новый сотрудник в состоянии привести их в состояние хронического стресса. Таким сотрудникам лучше поручать подготовку бизнес-плана, а не внедрение самой инновации.

       Два типа личностей, описанных F.Farley, находятся как бы на  диаметрально противоположных полюсах. Большинство же сотрудников в организации находятся на разных расстояниях от полюсов «Т» и «t».

       Поскольку  неспецифическая реакция организма на любой экзогенный раздражитель и есть стресс, очевидно, что люди  «Т» и «t» типов будут отличаться не только по своей стрессореактивности, но и стрессоустойчивости, то есть, по своей способности воспринимать и преодолевать стресс. То, что для «Т»- типа будет элементом новизны, с целым букетом положительных эмоций, для личности типа — «t» может закончиться функциональным расстройством. 

           Существует целый комплекс не только психологических тестов, но физиологических методов, позволяющих дифференцировать лиц с различной реактивностью и устойчивостью к действию экзогенных раздражителей [ 4-7].

      Первичные потребности человека обусловлены генетически. Одной из них является потребность в поддержании гомеостаза. Для подержания подвижного физиологического баланса в организме необходимо поступление воды, питательных веществ, выделение из организма продуктов обмена, отдых. К фундаментальным физиологическим потребностям А.Маслоу [8] относит также сон. Неудовлетворение какой-либо из этих потребностей приводит к состоянию стресса, переходящего  в функциональные нарушения и развитие патологических состояний (болезнь). Удовлетворение данной базовой потребности происходит за счет различных методов материальной мотивации:  оплата по тарифным ставкам и должностным окладам; доплаты и компенсации; надбавки; премии; социальные бонусы; выплаты по дивидендам.

         Базисные потребности личности в безопасности и защищенности частично каждый сотрудник удовлетворяет самостоятельно. Но, с другой стороны, возможности в реализации потребности в надежности и защищенности его квартиры, дома, зависит от  размеров заработной платы. Страхование жизни и здоровья может быть частью социального бонуса, предоставляемого фирмой. Но сфера  трудовой деятельности  может обуславливать законодательно закрепленную необходимость страхования жизни и здоровья. Например, при медицинском обслуживании больных СПИД, страхование сотрудников, вступающих в непосредственный контакт  с больными, вирусоносителями или с их кровью,  должно    проводиться  медицинским учреждением в обязательном порядке.

         Потребности в любви и привязанности, то есть аффилиационные потребности, их выраженность и степень интенсивности  у каждого человека   разные.    На этой потребности построена философская концепция Г.Селье «альтруистического эгоизма», согласно которой именно во имя любви к самому себе человек совершает альтруистические поступки, чем удовлетворяет потребность в любви окружающих его людей [9].

        Потребность в аффилиации может изменяться с возрастом человека. Человека с повышенной потребностью в аффилиации легко определяют по одежде, причем это одежда, соответствующая тому кругу, в который он стремиться быть вхожим и одобрение которого стремиться заслужить.

       Потребность в аффилиации является базисной и должна использоваться  в мотивации труда, потому что  без привязанности  друг к другу и любви нельзя создать сплоченную команду, а следовательно достичь успеха в бизнесе. Ли Якокка одной из составляющих формулы успеха считает   бережное отношение всех членов команды друг к другу. Они должны любить друг друга. Каждому игроку команды следует думать о своем соседе и говорить себе: «Если я не остановлю того настырного парня из команды противника, Полу могут сломать ноги. Мне необходимо хорошо справиться со своей задачей, чтобы и Пол сумел справиться со своей» [10].

          Подобные отношения в команде могут сформироваться только при кропотливой работе лидера. В первую очередь это внимательное отношение к сотрудникам. Людям может быть абсолютно безразлично как много знает лидер, если они не знают, что они ему не безразличны. Если члены команды чувствуют, что руководитель действительно о них заботится, не забывает об их интересах, они будут его слушать и уважать [11].  Легко любить сотрудника, который является профессионалом, качественно выполняет возложенные на него обязанности. Труднее – того, который заслужил порицание. Тут действительно необходимо чувство доброжелательности, если не любви. При излишней вспыльчивости руководителя целесообразно вести записную книгу  заслуг, с отдельной страничкой на каждого сотрудника. Прочитав такую страничку, легче справиться с негативными эмоциями по поводу загубленного дела.

       Даже получая выговор, сотрудник должен ощущать, что он сам, результаты его деятельности, его прошлые успехи не безразличны руководству. Проиллюстрировать такое отношение может  письмо Екатерины II фельдмаршалу П.А.Румянцеву, когда он, привыкший к победам, потерпел досадное поражение.  «Граф Петр Александрович! В удачных предприятиях я вас поздравляла; ныне, в неудачном случае, я вам также скажу свое мнение. Я о том хотя весьма сожалею, но что же делать: где вода была, вода быть может. Бог много милует нас, но иногда и наказует, дабы мы не возгордились. Но как мы в счастье не были горды, так и неудачу снесем с бодрым духом. Сие же несчастье, я надежна, что вы не оставите поправить, где случай будет». Успокаивая Румянцева, она и промолчать не могла: слишком серьезная была проблема. «Более всего мне прискорбна великая потеря храбрых людей: еще не одна баталия во всю войну так много людей не стоила»[12].

                 Важным мотивационным стимулом является внешнее одобрение, признание. Ганс Селье в своей книге «От мечты к открытию» пишет:  «Я целиком признаю, что внешнее одобрение, выражающееся в разнообразных видах признания и почестей, является важным стимулом для большинства из нас, если не для всех» [13]. Именно поэтому среди менеджеров бытует фраза, что ругать лучше по телефону, хвалить – при всех. Или, не похвалишь, не поедешь.

        Еще при работе над докторской диссертацией я обратила внимание, что животные (крысы, морские свинки), которых поощряли в раннем детстве (брали на руки, гладили, давали что-то вкусненькое) вырастали более сообразительными. Став взрослыми, они быстрее проходили лабиринт, делали меньше ошибок, чем животные, привезенные из питомника. Они обладали также более устойчивой иммунной системой.

         Действительно, доброе слово и кошке приятно. Основным недостатком отечественного менеджмента является перегиб в сторону жесткого отношения с подчиненными. Это проявляется в том, что подчиненных не принято хвалить. Наказания преобладают над поощрениями, в то время как установлено, что поощрения являются лучшим стимулом к труду, чем наказания. Например, за опоздания принято наказывать. В некоторых организациях за это лишают премии. Однако при введении системы материального поощрения за отсутствие опозданий дисциплина резко улучшается, несмотря на незначительность суммы премий [14].

         Справедливости ради нужно указать на другую сторону медали: хвала и почести могут инициировать неприязнь  по отношению к их объекту со стороны  остальных сотрудников. Всякое проявление превосходства само по себе является конфликтогеном. В такой ситуации сотрудник от высокой оценки своей деятельности, все-таки получит больше отрицательных эмоций, чем положительных. 

         Как положительные, так и отрицательные эмоции запускают физиологические механизмы, направленные на «действие». При возникновении эмоционального напряжения объем вегетативных сдвигов (учащение частоты сердечных сокращений, подъем кровяного давления, выброс в кровяное русло гормонов и медиаторов) значительно превышает реальные нужды организма [15]. То есть, поручение ответственного задания, при наличии у сотрудника «эмоционального всплеска» — это забота не только о деле, но и о самом сотруднике. В данный момент он способен горы перевернуть.

      С практической точки зрения, на этот факт обращал внимание Ли Якокка, когда указывал, что повышение в должности это повод для поручения ответственного задания [10].

         И наоборот,  трудная ситуация с низкой вероятностью достижения цели,  как правило  вызывает отрицательные эмоции. В этой ситуации даже небольшой успех порождает положительную эмоцию воодушевления, которая усиливает потребность достижения цели [15]. В данной ситуации таким небольшим успехом для сотрудника может быть понимание, сочувствие, вера  в него непосредственного руководителя. Иллюстрацией к данному психофизиологическому тезису может быть приведенное выше письмо Екатерины II.

          Мотивация труда должна учитывать и такую базисную мотивацию как потребность в достижениях. Люди, обладающие высокой потребностью к достижениям, ставят перед собой задачи, выполнение которых является для окружающих символом или признаком успеха. Такие люди хотят всегда быть на высоте и любят получать положительные отзывы окружающих о своей деятельности [16]. Для выявления таких сотрудников нет необходимости в психологическом тестировании, даже свое свободное время они посвящают деятельности, связанной с основной работой .

        На формирование у ребенка потребности в достижениях влияют установки его родителей. Как правило, родители с высокой потребностью к достижениям стимулируют развитие самостоятельности у детей. Дети, в относительно раннем возрасте учатся полагаться на свои силы, вследствие чего у них развивается чувство уверенности в себе, преодоление трудностей и собственные достижения приносят им радость.  И наоборот, родители с низкой потребностью в достижениях чрезмерно опекают своих детей, помогают или выполняют за них повседневные дела. Поскольку таким детям предоставляется меньше свободы, у них формируется слабая потребность в достижениях.

       Люди, испытывающие сильную потребность в достижениях, предпочитают полагаться на собственные силы и стремятся к  самосовершенствованию. Они склонны работать над задачами, которые требуют немалых усилий, но не являются неразрешимыми. Такие люди чувствуют больше удовлетворения от своей работы тогда, когда могут сами ее планировать и самостоятельно определять свои цели. Они предпочитают играть в шахматы, а не в покер, так как азартные игры не требуют совершения серьезных физических и интеллектуальных усилий. Людям, пристрастившимся к игре в казино или на скачках, нравится возможность легкого выигрыша крупных сумм. Исследования показали, что такие люди очень редко добиваются больших успехов в своей профессиональной деятельности. Успешно работающие люди, как правило, хотят ощущать личную ответственность за свои достижения [16]. Этот фактор учитывают при  формировании Философии организации, документа представляющего собой совокупность внутрифирменных принципов и правил взаимоотношений сотрудников, своеобразную систему ценностей («моральный кодекс компании»). Одним из разделов этого документа является «Увлечения (хобби)», в котором, как правило, фиксируется, что организация не поддерживает увлечение сотрудников азартными играми на деньги [17]. 

       Мозг человека, его строение (цитоархитектоника), то есть базисный материал для реализации основных функций, формируются к 3-летнему возрасту. Следовательно, все, что происходит в течение первых лет жизни, формирует личность на биологическом уровне. Например, не безразлично какие сказки будет слушать малыш. Русские народные сказки «По щучьему  велению» или «Про Иванушку дурачка» формируют когнитивные особенности организма именно с установкой возможности легкого выигрыша крупных сумм. Для организации куда лучше, если ее сотрудникам в детстве мамы и папы читали  английскую сказку «Про три поросенка».

      Врожденные способности человека, определенные его генотипом, неизбежно порождают потребность в их применении.  Нереализованные потребности людей в достижении, карьерном росте, повышении социального статуса могут  создать ситуацию, при которой собственники или менеджеры – сами по себе, а сотрудники – сами по себе. Авторитарный стиль управления очень часто приводит к ситуации, когда сотрудники организации могут еще и злорадствовать при появлении у менеджеров (собственников) каких-либо проблем. Например, « к нам должны прийти с проверкой из КРУ, посмотрим, чем это для них закончится».

       В истории существует немало примеров, когда появившаяся на горизонте надежда на повышение социального статуса, карьеру, творили чудеса. Классическим  примером служит история  побед Наполеона. Самодержец, объявленный наследственным императором, родственник австрийского царствующего дома, Наполеон сумел внушить свои солдатам убеждение, что он и они по-прежнему защитники своей родины от Бурбонов, интервентов, что он по-прежнему только первый солдат Франции. Они верили, что его слова: « в ранце каждого солдата лежит жезл маршала» не простой звук; солдаты охотно вспоминали, в каком чине начинали свою службу и Мюрат, и Бернадотт, и Лефевр, и многие другие звезды императорского генералитета.  И армии, противники Наполеона. Солдат- мужик, перешедший из-под розог помещика под фухтеля и шпицрутены офицера, осыпаемый пощечинами и пинками со стороны всякого, начиная с фельдфебеля. Солдат  твердо знал, что не может речи идти об улучшении его участи, как бы храбро и исправно он ни сражался. Генералами становились либо уже под старость, либо по протекции и знатности своего происхождения [18].

       Таким образом, мотивация труда детерминирована базисными потребностями, имеющими индивидуальные, типологические и возрастные особенности, игнорирование которых негативно сказывается на эффективности управления.

    
ЛИТЕРАТУРА:

  1. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: К.:КНЕУ, 1998.-224 с.
  2. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности : М.: Высш. шк., 1988.- 368 с.
  3. F.Farley The big T personality\\ Psychology Today.- 1986.- N 5.- P. 45-52.
  4. Баева Е.В. Влияние эмоционального стресса на резистентность организма// В кн.: Принципы и механизмы действия мозга человека.- Ленинград:  ИЭМ.- 1989.- 250 с.
  5. Баева Е.В. Способ определения эмоциональности животного// Изобретение № 4727046.  Авторское свидетельство № 1710001 от 8.10.1991.
  6. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. М.: МГУ, 1994.- 200 с.
  7. Методы исследования в психофизиологии. — С.-Пб.: Из-во С.-Пб. ун-та, 1994.
  8. Райгородский Д.Я. Теория личности А.Маслоу // В кн.: Психология личности. — Т. 1.- Хрестоматия. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ», 1999.- С.379- 391.
  9. Selye H. The stress of Life. New York, McGraw-Hill, 1956

10. Ли Якокка Карьера менеджера // www.Management.com.ua

11.  Масквелл Джон С. Шеф  и его команда. — СПб: Питер Ком, 1998.-256 с.

12. Чайковская О.  Императрица. Царствование Екатерины II. М.:Олимп; Смоленск: Русич, 1998.- 512 с.

13. Селье Г. От мечты к открытию. М.: Прогресс, 1987.- 387 с.

14. Шейнов В.П. Скрытое управление человеком. — Минск: Харвест, 2004.- 816 с.

15. Основы психофизиологии/ отв.ред. Ю.И.Александров.- М.: ИНФРА-М, 1998.- 432 с.

16. Квини В. Прикладная психология. -СПб: Из-во «Питер», 2000.- 560 с.

17. Егоршин А.П. Управление персоналом. — Н.Новгород: НИМБ, 1999.

18. Тарле Е.В. Наполеон. — Ростов н/Д: Феникс, 1996.- 512 с.

Опубликовано:

Баева Е.В. Индивидуально-типологический подход в выявлении потребностей человека як базисная основа мотивации //Персонал.-2005.-№ 9.-С.81-84

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

Чоловік та жінка : Два полюси в кадровому менеджменті

ЧОЛОВІК ТА ЖІНКА : ДВА ПОЛЮСИ В КАДРОВОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

О.В.БАЄВА

         Психофізіологічні особливості людини поняття багатофакторне, яке визначають не тільки темперамент, рухливість нервових процесів, стресостійкість або стресореактивность  але й статева належність. З нейробіологічної точки зору особистості якості людини в значній мірі обумовлені  статевим диференціюванням головного мозку.

     Враховуючи вищезазначене, ряд вищих навчальних закладів Європи включив в програму підготовки майбутніх менеджерів лекції щодо специфіки жіночого стилю управління.

      Кожен з нас розуміє, що таке комп’ютерна програма і нікому не спаде на думку використовувати програму 1С:бухгалтерія для архітектурних креслень. Розвиток людини та його здатності також обумовлені програмою, тільки генетичною. Вже в першу мить внутрішньоутробного життя чоловіча та жіноча зиготи мають різний генотип. В майбутньому ця різниця реалізується в розвиток генетично відмінних організмів, з різною функціональною будовою головного мозку, що обумовлює поведінку, стилю праці і керівництва. Два принципово різних генотипи покликані забезпечити гармонію буття.

       До народження.

       Особливості розвитку головного мозку чоловіка та жінки запрограмовані генетично. Реалізація  генетичної програми і визначає  статеві відмінності в будові та функціях. Для визначення цього процесу фізіологи використовують термін – статеве диференціювання мозку.

        Критичним періодом статевого диференціювання головного мозку є 3-6 місяці внутрішньоутробного розвитку. В цей час в кров плода, який має чоловічий генотип, починає виділятись чоловічий гормон – тестостерон.

       У чоловіків рівень цього гормону обумовлює статеву поведінку. Але не тільки. Експеримент із стадними тваринами показав, що лідером є самець з найвищим рівнем тестостерону в крові.

        При внутрішньоутробному розвитку тестостерон регулює статеву диференціровку головного мозку. Мішенню для його діяльності виступає гіпоталамус.

       В анатомічній будові гіпоталамуса розрізняють два важливих ядра : преоптичне і аркуатне, особливістю яких є підвищена чутливість до статевих гормонів |4|.

      Гормони діють на нервові клітини гіпоталамуса через клітинні рецептори. Фізіологи для пояснення цього процесу використовують аналогію замка та ключа. Після контакту гормон-клітинний рецептор, нервова клітина “відкривається” для певних біохімічних процесів. Якщо рецептор пошкоджений, то нервова клітина стає не чутливою до дії гормону. Тобто, клітина закрита на замок і ключ до неї (рецептор) загублений.

      У 3-6 місячного плоду, дія тестостерону на нервові клітини преоптичного ядра гіпоталамуса, виявляється в гальмуванні роботи генів, які кодують роботу рецепторів до жіночих статевих гормонів. Таким чином, у плода з чоловічим генотипом, преоптичне ядро гіпоталамуса втрачає чутливість до естрогенів – жіночих статевих гормонів. Цей чинник обумовлює основну статеву відмінність в розвитку головного мозку. У чоловіків статеві функції регулює тільки аркуатне ядро гіпоталамуса. У жінок – обидва ядра гіпоталамуса: аркуатне та преоптичне. Преоптичне ядро, яке зберегло чутливість до жіночих статевих гормонів, стимулює роботу гіпофізу. Саме ту його функцію, яка запускає цикли розвитку яйцеклітин в яєчниках |4|. 

      Відмінності жіночого та чоловічого головного мозку не обмежені тільки чутливістю нейронів до статевих гормонів.  Різні розміри мають самі нервові клітини та їх ядра. По-різному розташовані клітини по відношенню одна до одної. Відмінності спостерігаються не тільки в гіпоталамусі, але в інших відділах головного мозку.  Процес статевої диференціації зачіпає і хімічні особливості нейронів, і цитоархітектоніку головного мозку. Навіть схожі поведінкові ефекти у жінок та чоловіків забезпечуються різними фізіологічними процесами |2|/

         Дослідженнями останніх років встановлено, що існують гени і відповідні до них клітинні рецептори програмованої загибелі клітин. Такі гени запускають загально біологічні механізми старіння та гибелі клітин. Для розвитку організму та дифференцировки органів конче необхідне відмирання одних клітин і розвиток інших. Цей процес задіяний і в статевій диференціровці головного мозку |13|. Тестостерон  має функцію захисту нейронів від активації генів програмованої гибелі клітин. Окрім цього, він активізує спраутинг – розростання нервових відростків, по яких нервові клітини передають інформацію одна одній.

        Захисна роль жіночих статевих гормонів від активації генів програмованої гибелі клітин не з’ясована. Проте, відомо, що жіночі статеві гормони мають свій регуляційний механізм щодо спраутингу нервових клітин.

       Чоловічий та жіночий головний мозок відрізняються тільки за цитоархитектонікою, але й за кровопостачанням. Кровопостачання жіночого головного мозку є більш інтенсивне. Цією властивості медики пояснюють меншу кількість інсультів у жінок |6|.

      Таким чином, відмінності чоловічого та жіночого головного мозку виявляються не тільки в активності аркуатного та преоптичного ядер гіпоталамусу, але й в цитоархітектониці всіх відділів головного мозку. Статева диференціровка  головного мозку починається вже на третьому місяці внутрішньоутробного розвитку людини, проте кінцевий “результат”, весь візерунок нейросплетень головного мозку вималюється тільки у трирічному віці.

       Профорієнтація : чоловіче і жіноче.

         Статева диференціація головного мозку обумовлює особливості вищої нервової діяльності людини, а отже, її поведінку, прихильність  до певного стилю керівництва. Проте цей факт не означає яких бо обов’язкових вчинків чоловіка або жінки за подібних обставин. Ніхто не відміняє впливу на поведінку людини темпераменту, виховання, освіти, етичних норм та інших добре відомих чинників |15|.

       Статева диференціація головного мозку обумовлює наступні види по віденки: статеву; турботу про потомство; охорону території. Фізіологами доказано, що материнський інстинкт у жінок має нейробіологічну природу, тобто запрограмований генетично. Турбота про потомство у чоловіків – це тільки наслідок виховання в сім’ї, що в значній мірі обумовлено морально-етичними нормами суспільства.

       Вже у трирічному віці статеве диференціювання головного мозку відображається в ігровій поведінці дитини. Дівчатка надають перевагу грі ляльками, хлопчики – машинки та війну.

       Аркуатне ядро гіпоталамуса, яке визначає статеве диференціювання  головного мозку чоловіків, обумовлює і статеві відмінності у прояві агресивності. Для поведінки чоловіка більш властиві такі прояви агресивності як рішучість, впевненість в собі, цілеспрямованість. Тобто, якості, які ніколи не завадять в кар’єрі.

    Саме тому, виходячи з нейробіологічних відмінностей осіб різної статі, при управлінні персоналом, доцільно визначати пріоритети при розподілі функціональних обов’язків. Співробітниці більш схильні до виконання функцій, пов’язаних з опікою: первинна та вторинна адаптація персоналу; навчання; підвищення кваліфікації. Жінки більш охоче виконують громадські доручення, навіть тоді, коли це пов’язано з рутинною роботою. Фізіологами доказано, що здібність жінок до оволодіння як рідної, так і іноземної мовами обумовлений функціональною будовою головного мозку: перевагою дифузним міжпівкулькових зв’язків |12,14|/

     Статеве диференціювання головного мозку впливає не тільки на статеву поведінку, турботу про потомство або агресивність, але й інші прояви вищої нервової діяльності.

      У переважної кількості жінок сильніше розвинене вербальне мислення, яке є більш предметним та конкретним |10|. У чоловіків – домінує абстрактне мислення. Вирішуючи конкретні ситуаційні задачі, здійснюючи аналіз перед прийняттям рішень, керівники-жінки частіше користуються інтуїцією, а керівники-чоловіки – абстрактною конструкцією. Така відмінність у мисленні виявляється вже в дитинстві та з нейробіологічної точки зору обумовлена відмінностями у  розподілі  функцій між лівою та правою півкулями головного мозку у чоловіків та жінок |9|.

         Американські спеціалісти з фізіології вищої нервової діяльності Каміла та Роберт Бенбой встановили, що у звичайній школі кількість хлопчиків, які показали відмітні здібності з математики, по відношенню до дівчаток, які показали такі з здібності , складає 2:1.  Проте, унікальні математичні здібності зустрічаються не часто – тільки у однієї з 10 тисяч дітей. При такій виборці спостерігається вже інше співвідношення. На 13 талановитих хлопчиків приходиться тільки одна дівчинка.

       Фізіологами показано, що успіхи в математиці обумовлені розвитком правої півкулі головного мозку, а здібності до оволодіння мовами – перевагою лівої півкулі |3|. Тестостерон стримує розвиток і спраутинг нейронів лівої півкулі головного мозку. Тому у чоловіків вся енергія розвитку спрямована на праву півкулю головного мозку. Саме у фронтальній частині правої півкулі є кілька центрів, які відповідають за орієнтацію в просторі, логіку, абстрактне мислення. Сканування за методом магнітного резонансу, яке провела Каміла Бенбой, показало, що вже у чотирирічному віці дівчатка бачать у двомірному вимірі, а хлопчики – у 3-мірному. Тому чоловіки легко реалізують свої схильності до таких видів діяльності як конструювання, техніка, архітектура, водіння автомобілю і літака, спортивні ігри, такі як футбол, теніс, більярд. На вербальне мислення у чоловіків “відведена” ліва, менш розвинена півкуля, тому у предметному та конкретному вони дуже часто потупляються жінкам |1|/

     Безумовно, певний відсоток жінок мають не гірші за чоловічі і математичні здібності і орієнтацію в просторі. Природа побудована не тільки з контрастних кольорів, але й з відтінків. Тому, з одного боку, процес статевого диференціювання явище не якісне, а кількісне. Не випадково, при характеристиці жінки ми можемо добавити прикметник – жіноча, очевидно, думаючи, що в даному випадку статеве диференціювання пройшло в максимальному варіанті.

     З іншого боку, кожна людина використовує тільки незначні резерви свого головного мозку, постійне тренування з дитинства дозволяють досягти певних результатів. При цьому, таке тренування залишає відбиток в цитоархітектониці головного мозку.

       У 90-х роках удосконалення метода сканування дозволило фізіологам встановити ще одну цікаву особливість у статевій відмінності будови головного мозку. Було встановлено, що у жінок, мозолясте тіло, структура яка поєднує праву та ліву півкулі, має більшу кількість нейронів. Тобто, різні структури жіночого головного мозку мають більше можливостей щодо обміну інформацією. Цією своєю перевагою жінки зобов’язані статевому гормону – естрогену.  Такий привілей  у будові головного мозку дає жінкам можливість займатись кількома, не пов’язаними одна з одною, справами, становити більш точні судження про людей, оцінку подій на рівні інтуїції. Жінки, як правило,  можуть краще розібратись у причинах виникнення конфліктних ситуацій. Більш  досконалий обмін інформацією між півкулями головного мозку дає жінкам можливість співставлення вербальної інформації та візуального спостереження. Жінкам – співробітницям, тим більш керівникам, краще не брехати. У кращому випадку зроблять вигляд, що не помітили.

         В компенсацію за відсутність чоловічої логіки, жінкам дано більш досконале чуттєве сприйняття навколишньої дійсності.  Екстрасенсорні здібності частіше виявляють саме жінки. Кожна рекламна газета має велику кількість оголошень про ворожбу, зняття наслання, і в середньовіччі на кострах частіше спалювали саме жінок. Саме тому з жінок виходять кращі психотерапевти.

       Дослідження з сканування головного мозку дали можливість підтвердити гіпотезу про те, що у чоловіків за функцію мови відповідає ліва півкуля. У жінок  за мову відповідає особлива частина фронтального відділу лівої півкулі, проте є область , яка виконує аналогічну функцію і в правій півкулі.

 Наявність мовних зон в обох півкулях головного мозку дає жінкам певні переваги в оволодінні іноземними мовами. Взагалі жінки легше само реалізуються у професіях, які пов’язані з необхідністю розмовляти % викладання; виховання; соціальна робота; медицина.

       Жіночі статеві гормони не тільки забезпечили кращий зв’язок між півкулями головного мозку, зробили можливими зносини між двома центрами мови, вони виконують функцію активаторів нейронів в обох центрах. Саме тому ораторські здібності жінки знаходяться в прямій залежності від рівня естрогенів в крові, а отже і від періоду менструального циклу.

     Особистісні якості людини визначаються  її спадковістю, тобто  нейробіологічними особливостями головного мозку і навичками, які людина здобула в процесі навчання та роботи. Мікро- та макрооточення людини робить великий вплив на формування особистості, проте кінцевий результат їх впливу залежить від того, на якому генетичному “ґрунті” трансформується

ця дія. Тобто, психофізіологічні особливості людини вносять свою тональність в результат виховання та освіти.

          Керівники: чоловіки та жінки.

        В останні роки спостерігається позитивна динаміка кількості наукових праць щодо статевих відмінностей в стилі управління.

     S.Sonnentag |11| виявила закономірність між ступенем стабільності в роботі  одно профільних організацій і статтю керівника. Організації, якими керували жінки, відрізнялися стабільністю. Компанії, які очолював чоловік, частіше попадали в кризове становище.

     Аналогічні дослідження були проведені F.Grundy |8| в компаніях, які спеціалізувалися на розробці програмного забезпечення. Зроблені висновки про схильність співробітників – чоловіків до вибору абстрактної роботи, пов’язаної з постановкою задач та програмуванням ключових процесів. Рутинна, хоча й не менш важлива робота  з забезпечення та взаємодії баз даних, написання програм по складанню звітів – залишалась для програмістів – жінок.

      Як не існує універсального показника ефективності роботи керівника, так не існує точної моделі особистісних якостей успішного лідера. Як правило, до найбільш типових характеристик ефективних менеджерів відносять як якості, які зумовлені статевим диференціюванням  мозку за чоловічим типом, так і якості, які характерні для “жіночого” мозку.

     До особистісних якостей, які в значній мірі обумовлені диференціюванням  головного мозку  за чоловічим типом можна віднести амбіційність та орієнтацію на досягнення мети, енергійність, завзятість, впевненість в собі. Проте, існують “жіночі” особистісні якості, які часто пов’язують з успіхом керівника: здатність адаптуватись до ситуації; надійність; стійкість до стресу.

      На відміну від чоловіків, у жінок мовні зони знаходяться в обох півкулях головного мозку, тому коли жінка розмовляє, в неї активізується робота обох  півкуль. Тобто, для того, щоб заставити головний мозок активно працювати, жінці достатньо почати розмовляти. Тому, жінці-керівнику для прийняття рішення просто необхідно “проговорити” ситуацію або проблему. Мозок активується, підключається інтуїція і ось воно – єдине вірне рішення. Як правило, жінки мають довірених осіб для подібних розмов. Хоча краще б кішок – вони не вміють говорити, або собак – які не зраджують.  Ще не помічено жодного собаки який би видав комерційну таємницю, почуту від

плачучої подруги.

     Ця особливість роботи жіночого головного мозку часто зачіпає і керівника – чоловіка. Коли співробітниця викладає проблему, яку необхідно негайно вирішити, це ще не означає, що вона бажає, щоб за неї працювали або приймали рішення. Це жіночий SWOT- аналіз перед обранням стратегії. Якщо Ви орієнтовані на відношення типу “лідер-послідовник”, так зване “У” з теорії МакГрегора, то не має іншого виходу, як вислуховувати… вислуховувати… і ще раз вислуховувати… Хоча не погано було б посадити   в своє крісло болванчика з Салтикова-Щедріна, який би періодично проголошував: ” Да, да, звичайно”.

      При прийнятті рішення у керівника-чоловіка значно рідше виникає потреба у проголошенні проблеми. Чоловіки схильні  приймати рішення після самостійного мовчазного обмірковування, при цьому активізується робота правої півкулі головного мозку, що відповідає за логічне мислення. На відміну від жінки, чоловік частіше звертається до керівника з двох причин. По-перше, за порадою, коли не вистачає професійності та досвіду для прийняття рішення. По-друге, для того, щоб повісити “мавпу на шию”, тобто перекласти відповідальність за прийняття рішення на іншого, краще – на безпосереднього керівника.

      Статеве диференціювання мозку, яке надало людині з чоловічим генотипом певні переваги в лідерстві( агресивність, войовничість, напір при досягненні мети  та інше) має оборотну сторону медалі. Чоловіки – керівники “ швидкі на руку”. Не випадково в прусській армії ще за часів Бісмарка існував циркуляр, який забороняв писати рапорт в день інциденту. З проблемою необхідно було переночувати.

      Ще раз повторюся. Статеве диференціювання головного мозку – це один з факторів, який забезпечує розмаїтість та гармонію існуючого світу. За словами автора концепції стресу Ганса Сел’є :”Любий принцип людської поведінки повинен бути обґрунтований об’єктивними біологічними законами”. 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Болдырева Г.Н., Шарова Е.В., Добронравова И.С. Роль регуляторных структур мозга в формировании ЭЭГ человека//Физиол.человека.-2000.-Т.26.-№ 6.-С. 19-34.
  2. Вольф Н.В., Разумникова О.М. Динамика межполушарной ассиметрии при восприятии речевой информации у женщин и мужчин. ЭЭГ анализ//Журн.высш.нервн.деят.- 2001.-Т. 51.- №3.- С.310-314.
  3. Дмитриева Е.С., Гельдман В.Я., Зайцева К.А., ОрловА.М. Онтогенетические особенности взаимосвязи психофизиологических механизмов восприятия эмоций и успеваемости у школьников// Журн. высш.нервн.деят.- 2003.-Т.53.-№ 5.- С. 560-568.
  4. Коуэн У. Развитие мозга. М.: Мир, 1998.-356 с.
  5. Селье Г. От мечты к открытию. М.: Прогресс, 1987.-366 с.
  6. Сорокина Н.Д., Селицкий Г.В., Косицын Н.С., Свинов М.М. Нейробиологические аспекты ишемии мозга и постинсультной эпилепсии//Журн.высш.нервн.деят.-2002.-Т.52.-№ 6.- С.656-664.
  7. Спрингер С., Дейч Г. Левый мозг, правый мозг. М.: Мир.-1983.-256 с.
  8. Grundy F. Women and Computers.-Exeter.-London.-1996.    
  9. Munro P., Govier E. Dynamic gender-related differences in dichotic listening performance// Neuropsychologia.-1993.- V.31.- P.347-353.

10.  Рetsche H. Approaches to verbal, visual and musical creativity by EEG coherence analysis// Intern.J.Psychophysiol.- 1996.- V.24.- P.145-159.

11. Sonnentag S. Team leading in software development: a comparison between women and men. In: Women Work and Computerisation.-Elsevier.North.Holland.-Amsterdam.-1994.

12.  Shaywitz B.A., Shaywitz S.E., Pugh K.R. et.al. Sex differences in the functional organization of the brain for the language// Nature.- 1995.- V.373.- P.607-609.

13.  Tompson C.B., Apoptosis in the pathogenesis and treatment of disease// Science.- 1995.- V. 267.-P. 1456-1462.

14.  Volf N.V., Razumnicova O.M. Sex differences of EEG coherence during verbal memory task//  Intern. J. Psychophysiol.-1999.- V.34.- P.113-122.

15. Wilken J.F., Smith B.D., Tola K., Mann M.  Trait anxiety and prior exposure of non-stressful stimuli: effects on psychological arousal and anxiety// Intern.J.Psychophysiol.- 2000.-V.37.- P. 233-242.

Опубліковано: Баєва О.В. Чоловік та жінка : Два полюси в кадровому менеджменті// Персонал. — 2004.-№ 9 ,- С. 74-78.

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий

МУЖЧИНА И ЖЕНЩИНА: ДВА ПОЛЮСА В КАДРОВОМ МЕНЕДЖМЕНТЕ

МУЖЧИНА И ЖЕНЩИНА: ДВА  ПОЛЮСА В КАДРОВОМ МЕНЕДЖМЕНТЕ

Е.В.БАЕВА

               Психолого-физиологические особенности личности понятие многофакторное, его определяют не только темперамент, подвижность нервных процессов, стрессоустойчивость или стресореактивность, но и половая принадлежность индивида. С нейробиологической точки зрения личные качества человека в значительной степени обусловлены половой дифференцировкой мозга.

               Ряд высших учебных заведений Европы при изучении курса менеджмента вводят лекции посвященные особенностям управления женщинами и различиям в «мужском» и «женском» менеджменте.

         Каждый из нас четко понимает, что такое компьютерная программа и никому в голову не придет использовать программу 1С: бухгалтерия для  архитектурных чертежей.

           Развитие человека и его возможности также обусловлены своей программой, только генетической. Уже в первые секунды внутриутробной жизни мужская и женская зиготы имеют различный генотип. В дальнейшем эти различия реализуются в построении генетически различных организмов, с различным функциональным строением головного мозга, которое обуславливает  поведение, стиль работы и руководства. Два принципиально различных генотипа и призваны обеспечить гармонию бытия.   

    Еще до рождения.

       Особенности развития мужского и женского мозга запрограммированы генетически. Реализация этой генетической программы и определяет непохожесть мужского и женского головного мозга. Для определения этого процесса  физиологи обычно используют термин – половая дифференцировка мозга.

       Критическим периодом половой дифференцировки головного мозга считается 3-6 месяцы внутриутробного развития. Именно в этом периоде в кровь плода, имеющего мужской генотип, начинает выделяться мужской половой гормон – тестостерон.

     У мужчин уровень этого гормона обуславливает половое поведение. Но не только. Эксперименты на стадных животных показали, что лидером  является самец в наивысшим уровнем тестостерона в крови.

          При внутриутробном развитии тестостерон регулирует половую дифференцировку головного мозга. Мишенью для его деятельности является гипоталамус.

       В анатомической структуре гипоталамуса различают два важных ядра:  преоптическое и аркуатное, особенностью которых является повышенная чувствительность к половым гормонам |4|.

          Гормоны действуют на нервные клетки гипоталамуса через клеточные рецепторы. Физиологи для объяснения этого процесса используют аналогию замка и ключа. После контакта  гормон – клеточный рецептор, нервная клетка «открывается» для определенных биохимических процессов. Если рецептор поврежден, то нервная клетка становится не чувствительной к действию гормона. То есть, клетка закрыта на замок и ключ к ней (рецептор) потерян.

         У 3-6 – месячного плода действие тестостерона на нервные клетки преоптического ядра гипоталамуса проявляется в торможении работы генов, кодирующих работу рецепторов для женских половых гормонов. Таким образом, получается, что  у плода с мужским генотипом, преоптическое ядро гипоталамуса утрачивает чувствительность к эстрогенам – женским половым гормонам. Этот фактор обуславливает основное половое  отличие в развитии головного мозга. У мужчин половые функции регулирует  только аркуатное ядро гипоталамуса. У женщин – оба ядра гипоталамуса: аркуатное и преоптическое. Преоптическое ядро, сохранившее чувствительность к женским половым гормонам, стимулирует работу гипофиза. А именно, ту его функцию, которая запускает циклы развития яйцеклеток в яичниках |4|. 

          Отличия женского и мужского головного мозга не ограничивается различной чувствительностью нейронов к половым гормонам. Неодинаковые размеры имеют сами нервные клетки и их ядра. По-разному расположены клетки относительно друг друга. Причем, эти различия наблюдают не только в гипоталамусе, но и в других отделах головного мозга. Процесс половой дифференцировки затрагивает и химические особенности нейронов, и цитоархитектонику головного мозга. Даже сходные поведенческие эффекты у мужчин и женщин обеспечиваются различными нейрофизиологическими процессами |2|.

       Исследованиями последних лет установлено, что существуют гены и соответствующие им клеточные рецепторы программируемой гибели клеток. Эти гены запускают общебиологические механизмы старения и гибели клеток. Для развития организма и дифференцировки органов необходима гибель одних клеток и развитие других. Этот процесс задействован и в половой дифференцировке головного мозга |13|.  Тестостерон обладает функцией защиты нейронов от активации генов программируемой гибели клеток. Кроме этого, он активизирует спраутинг – разрастание нервных отростков, по которым нервные клетки передают информацию друг другу.

      Защитная роль женских половых гормонов от активации генов программируемой гибели клеток пока не доказана. Но известно, что они по-своему регулируют спраутинг нервных клеток.

     Мужской и женский мозг отличаются не только по цитоархитектонике, но и по кровоснабжению. Кровоснабжение женского головного мозга является более интенсивным. Этим его качеством медики объясняют меньшее число инсультов у женщин |6|.

       Таким образом, различия женского и мужского головного мозга проявляются не только в активности аркуатного и преоптического ядер гипоталамуса, но и в цитоархитектонике всех отделов головного мозга. Половая дифференцировка головного мозга начинается уже на 3 месяце внутриутробного развития, но окончательная картина, весь узор нейросплетений  головного мозга вырисуется к 3 году жизни ребенка.

       Профориентация: мужское и женское.

       Половая дифференцировка головного мозга обуславливает особенности высшей нервной деятельности человека,  а, следовательно, поведение и склонность к определенному стилю руководства.  Но это не означает каких-то обязательных поступков мужчин и женщин при сходных обстоятельствах. Никто не отменил влияния на поведение человека темперамента, воспитания, образования, этических норм и других хорошо известных факторов |15|.

       Половая дифференцировка мозга обуславливает следующие виды поведения: половое поведение; забота о потомстве; охрана территории. Физиологами доказано, что материнский инстинкт у женщин имеет нейробиологическую природу. Забота о потомстве у мужчин – это плод воспитания в семье, которая в значительной мере обусловлена   морально-этическими нормами общества.

        Уже в 3-летнем возрасте половая дифференцировка мозга отражается на игровом поведении ребенка. Девочки предпочитают игры в куклы, мальчики-  

машинки и войну. 

        Аркуатное ядро гипоталамуса, определяющее дифференцировку головного мозга мужчин, обуславливает и половые различия в проявлении агрессивности. Для поведения мужчин более свойственны такие проявления агрессивности как решительность, уверенность в себе, целеустремленность.   

        Именно поэтому, исходя из нейробиологических различий полов, при управлении персоналом, целесообразно определять приоритеты  при распределении функциональных обязанностей. Сотрудницы более склонны к выполнению функций, связанных с опекой: первичная и вторичная адаптация персонала; обучение персонала; повышение квалификации. Женщины более охотно выполняют общественные поручения, даже если они связаны с рутинной работой. Физиологами доказано, что способность женщин к овладению как родным, так и иностранными языками обусловлена функциональным строением головного мозга преобладанием диффузных межполушарных связей |12,14|.

      Половая дифференцировка мозга влияет не только на половое поведение, заботу о потомстве или агрессивность, но и другие проявления высшей нервной деятельности.

         У большинства женщин более развито вербальное мышление, являющееся более предметным и конкретным |10|.  У мужчин доминирует абстрактное мышление. Решая конкретные ситуационные задачи, проводя анализ перед принятием решения, руководители-женщины чаще пользуются интуицией; руководители-мужчины – абстрактным построением. Причем, это различие в мышлении проявляется уже в детстве и с нейробиологической точки зрения обусловлено различным распределением функций между левым и правым полушариями головного мозга у мужчин и женщин |9|. 

        Американские специалисты по физиологии высшей нервной деятельности Камила и Роберт Бенбой установили, что в обычной школе число мальчиков показавших отличительные способности по математике, по отношению к девочкам, проявившим такие же склонности, составляет 2:1. Но, уникальные математические способности встречаются не часто  — только у одного из 10 тысяч детей. И при такой выборке наблюдается уже другое соотношение. На 13 талантливых мальчиков приходится только одна девочка.

        Физиологами показано, что успешность обучения математике обусловлена правым полушарием мозга, а  склонность к языкам, наоборот, определена левополушарным преимуществом |3|. Этот фактор обусловлен тем, что тестостерон сдерживает развитие и спраутинг нейронов левой половины головного мозга. Поэтому у мужчин вся энергия развития направлена на правую половину головного мозга |7|. Именно во фронтальной части правого полушария имеется несколько центров, отвечающих за пространственную ориентацию, логику, абстрактное мышление. Сканирование по методу магнитного резонанса, проведенное Камилой Бенбоу показало, что уже в 4-летнем возрасте девочки видят в 2-мерном пространстве, а мальчики – в 3-мерном. Поэтому мужчины легко реализуют свои склонности в таких видах деятельности как конструирование, техника, архитектура, вождение автомобилей и самолетов, спортивные игры, такие как футбол, теннис, бильярд. На вербальное мышление у мужчин отведено левое, менее развитое полушарие, поэтому в предметном и конкретном они часто уступают женщинам |1|.

        Безусловно, определенный процент женщин обладает и математическими способностями и пространственной ориентацией не уступающей мужским. Природа построена не только из контрастных цветов, но из полутонов. Поэтому, с одной стороны, процесс половой дифференцировки явление не качественное, а количественное. Ведь не случайно при характеристике женщины мы можем добавить прилагательное женственная, по-видимому, подозревая, что в данном случае половая дифференцировка произошла  в варианте по максимуму.

        С другой стороны, каждый человек использует только незначительные резервы своего головного мозга, а постоянные тренировки с детства позволяют достичь определенных результатов. Причем, такие тренировки оставляют свой след и в цитоархитектонике головного мозга.

         В 90-х годах совершенствование метода сканирования  позволило физиологам установить еще одну интересную особенность в половом различии строения головного мозга. Было установлено, что у женщин, мозолистое тело, структура мозга, соединяющая левое и правое полушария, имеет большее количество нейронов. То есть, различные структуры женского головного мозга имеют больше возможностей для обмена информацией. Этим своим преимуществом женщины обязаны женскому половому гормону эстрогену. В отличие от мужчин, женщины могут заниматься несколькими не связанными друг с другом делами, составлять более точные суждения о людях и событиях на уровне интуиции. Женщины, как правило, лучше могут разобраться в причинах возникновения конфликтных ситуаций.  Более совершенный обмен информацией между полушариями головного мозга дает женщинам возможность сопоставления словесной информации и визуального наблюдения. Женщинам — сотрудницам, а тем более руководителям, лучше не врать. В лучшем случае сделают вид, что не заметили.

          В отличии от мужской логики, женщинам дано более  совершенное чувственное восприятие окружающей действительности. Экстрасенсорные способности чаще проявляют именно женщины. Любая рекламная газетка пестрит объявлениями о гаданиях, снятии порчи, да и в средневековье на кострах чаще сжигали именно женщин. Именно поэтому из женщин получаются лучшие психотерапевты.

       Исследования по сканированию головного мозга дало возможность подтвердить гипотезу о том, что у мужчин за речь отвечает левое полушарие головного мозга.  У женщин речью заведуют особая часть фронтального отдела левого полушария, но есть область, выполняющая аналогичную функцию, и в правом полушарии. Наличие речевых зон в обоих полушариях головного мозга дают женщинам определенные преимущества в овладении иностранными языками. И вообще женщины легче само реализуются в профессиях, связанных с необходимостью говорить: преподавание, воспитание; социальная работа; медицина.

       Женские половые гормоны не только обеспечили лучшую связь между полушариями головного мозга и дали возможность общения между двумя центрами речи, но и активируют нейроны этих центров. Поэтому, ораторские способности женщины находятся в прямой зависимости от уровня эстрогенов  в крови, а следовательно, и периодов менструального цикла.

           Личные качества человека предопределяются его наследственностью, выраженной в нейробиологических особенностях головного мозга и навыками, приобретенными в процессе обучения и работы. Микро- и макроокружение человека оказывает огромное влияние на формирование личности, но конечный результат их воздействия  будет зависеть от того, на какую  генетическую «почву»  оказывается это воздействие.  То есть, психолого-физиологические особенности личности вносят свою тональность в результат воспитания и образования.

            Руководители: мужчины и женщины.

               В последние годы оотмечается позитивная тенденция динамики количества  научных трудов о   половых различиях в стиле управления.

           S.Sonnentag |11| выявила закономерность, между степенью стабильности работы в однопрофильных организациях и полом руководителя. Организации, руководимые женщинами, отличались стабильностью. Компании, которые возглавлял мужчина, чаще оказывались в кризисных ситуациях.

      Аналогичные исследования, проведенные F.Grundy |8|  в компаниях, специализирующихся по разработке программного обеспечения, дали возможность прийти к выводу о склонности сотрудников-мужчин к выбору абстрактной работы, связанной с постановкой задач и программированием ключевых процессов. Рутинная, хотя и не менее важная работа по обеспечению и взаимодействию баз данных, написание программ по составлению отчетов – оставалась для программистов-женщин.

     Как не существует универсального показателя эффективности  работы руководителя, так  не существует точной модели личных качеств успешного лидера. Как правило, к наиболее типичным качествам эффективных менеджеров относят как качества, предопределяемые половой дифференцировкой мозга по мужскому типу, так и качества, характерные для «женского» мозга.

          К личным качествам, которые значительной степени обусловлены дифференцировкой  головного мозга по  мужскому типу, можно отнести амбициозность и ориентацию на достижение цели, энергичность, упорство, уверенность в себе. Но существуют «женские» личные качества, которые часто связывают с успехом руководителя: способность адаптироваться к ситуации; надежность; устойчивость к стрессу.

     В отличие от мужчин, у женщин речевые зоны находятся в обоих полушариях головного мозга, поэтому, когда женщина говорит, у нее активируется работа сразу обоих полушарий. То есть, для того, чтобы заставить головной мозг активно работать, женщине достаточно заговорить. Поэтому, женщине-руководителю для принятия решения просто необходимо «проговорить» ситуацию или проблему. Мозг активируется, подключится женская интуиция и вот оно – единственно правильное решение.  Как правило,  женщины имеют доверенных лиц для подобных «изливаний». Хотя лучше бы кошек- они не умеют говорить, или собак – эти не предают. И еще ни одна собака не была замечена в выдаче коммерческой тайны.

      Эта особенность работы женского головного мозга часто затрагивает и руководителя — мужчину. Когда сотрудница излагает возникшую проблему, это далеко не значит, что она хочет, чтобы за нее работали или принимали решение. Это женский  SWOT- анализ перед выработкой стратегии поведения. Если Вы ориентированы на взаимоотношения типа «лидер-последователь», пресловутое «У» из теории |МакГрегора, то нет другого выхода как выслушивать… выслушивать.. и еще раз выслушивать. Хотя неплохо было бы посадить в свое кресло болванчика из Салтыкова-Щедрина, который бы периодически произносил: «Да, да, конечно» или «Ну, надо же…».

       Для принятия решения у руководителя – мужчины гораздо реже возникает потребность в «проговаривании» проблемы. Мужчины склонны принимать решение после самостоятельного молчаливого обдумывания, при этом активируется работа правого полушария головного мозга, которое отвечает за логическое мышление. В отличие от женщин, мужчина чаще обращается к руководителю по двум причинам. Во-первых, за советом, когда не хватает профессионализма и опыта для принятия решения. Во-вторых, чтобы повесить «обезьяну на шею», то есть переложить ответственность за принятие решения на другого, лучше – на  непосредственного руководителя.

     Половая дифференцировка мозга, которая дала человеку с мужским генотипом определенные преимущества в лидерстве (агрессивность, воинственность, напор в достижении цели и т.д.) имеет и оборотную сторону медали. Мужчины -  руководители  более « скоры на руку». Не случайно в прусской армии еще времен Бисмарка существовал циркуляр, запрещающий писать рапорт в день происшествия. С проблемой нужно было переночевать.

       Еще раз повторюсь. Половая дифференцировка мозга – это один из факторов, обуславливающих разнообразие и гармонию существующего мира. По словам  автора концепции стресса Ганса Селье: «Любой принцип человеческого поведения должен быть основан на объективных биологических законах» |5|.

ЛИТЕРАТУРА:

  1. Болдырева Г.Н., Шарова Е.В., Добронравова И.С. Роль регуляторных структур мозга в формировании ЭЭГ человека//Физиол.человека.-2000.-Т.26.-№ 6.-С. 19-34.
  2. Вольф Н.В., Разумникова О.М. Динамика межполушарной ассиметрии при восприятии речевой информации у женщин и мужчин. ЭЭГ анализ//Журн.высш.нервн.деят.- 2001.-Т. 51.- №3.- С.310-314.
  3. Дмитриева Е.С., Гельдман В.Я., Зайцева К.А., ОрловА.М. Онтогенетические особенности взаимосвязи психофизиологических механизмов восприятия эмоций и успеваемости у школьников// Журн. высш.нервн.деят.- 2003.-Т.53.-№ 5.- С. 560-568.
  4. Коуэн У. Развитие мозга. М.: Мир, 1998.-356 с.
  5. Селье Г. От мечты к открытию. М.: Прогресс, 1987.-366 с.
  6. Сорокина Н.Д., Селицкий Г.В., Косицын Н.С., Свинов М.М. Нейробиологические аспекты ишемии мозга и постинсультной эпилепсии//Журн.высш.нервн.деят.-2002.-Т.52.-№ 6.- С.656-664.
  7. Спрингер С., Дейч Г. Левый мозг, правый мозг. М.: Мир.-1983.-256 с.
  8. Grundy F. Women and Computers.-Exeter.-London.-1996.    
  9. Munro P., Govier E. Dynamic gender-related differences in dichotic listening performance// Neuropsychologia.-1993.- V.31.- P.347-353.

10. Petsche H. Approaches to verbal, visual and musical creativity by EEG coherence analysis// Intern.J.Psychophysiol.- 1996.- V.24.- P.145-159.

11. Sonnentag S. Team leading in software development: a comparison between women and men. In: Women Work and Computerisation.-Elsevier.North.Holland.-Amsterdam.-1994.

12.  Shaywitz B.A., Shaywitz S.E., Pugh K.R. et.al. Sex differences in the functional organization of the brain for the language// Nature.- 1995.- V.373.- P.607-609.

13.  Tompson C.B., Apoptosis in the pathogenesis and treatment of disease// Science.- 1995.- V. 267.-P. 1456-1462.

14. Volf N.V., Razumnicova O.M. Sex differences of EEG coherence during verbal memory task//  Intern. J. Psychophysiol.-1999.- V.34.- P.113-122/

15. Wilken J.F., Smith B.D., Tola K., Mann M.  Trait anxiety and prior exposure of non-stressful stimuli: effects on psychological arousal and anxiety// Intern.J.Psychophysiol.- 2000.-V.37.- P. 233-242.

Опубликовано : Баєва Е.В. Мужчина и женщина: Два полюса в кадровом менеджменте// Персонал. — 2004.-№ 9 ,- С. 74-78.

Рубрика: Биоменеджмент: статьи | Добавить комментарий